21 листопада 2025 року відбулася міжнародна онлайн-конференція «Малі фермери України та ЄС: спільне та відмінне в новій реальності», до якої долучилося понад 60 учасників. Науковці відділу економіки і політики аграрних перетворень Інституту економіки та прогнозування НАН України організували цей захід разом із колегами зі Шведського університету аграрних наук (SLU), Інституту сільських та регіональних досліджень у Норвегії (RURALIS) та Україно-польського проєкту “Substantiation and measures for implementation of a human rights-based integrated approach to rural development, food security and land policy in post-war rebuilding of Ukraine”, який фінансується в межах “Long-term program of support of the Ukrainian research teams at the Polish Academy of Sciences carried out in collaboration with the U.S. National Academy of Sciences with the financial support of external partners” і виконується в Інституті розвитку села та сільського господарства Польської академії наук (IRWiR PAN) у Варшаві (Польща).
Конференція стала фаховим дискусійним майданчиком, на якому українські та європейські фермери, науковці й представники громадянського суспільства обмінялися досвідом і думками та визначили пріоритети євроінтеграції України у контексті повоєнного відновлення її аграрного сектору. Окрему увагу було приділено аналізу ключових проблем, з якими стикаються європейські фермери сімейного типу, і шляхам розв’язання цих проблем у межах Спільної аграрної політики ЄС. Із доповідями виступили науковці, експерти і практики з України, Польщі, Швеції, Іспанії, Італії, Румунії.
Модераторка заходу – завідувачка відділу економіки і політики аграрних перетворень Інституту економіки та прогнозування НАН України академік НАН України Олена Бородіна привітала учасників конференції та висловила щиру подяку українським фермерам: Вікторові Шереметі, Миколі Стрижаку, Вікторові Гончаренку, Олегові Бондаренку, Олегові Ганненку, Юрієві Шапкіну, Едуардові Шульзі, Марині Шереметі, Іванові Томичу, Анатолієві Бойку, Тарасові Войтовичу, Миколі Бойченку, В’ячеславові Ращупкіну, Григорієві Дубині, Григорієві Шелязі, Василеві Радкевичу, Юрієві Розовику, Миколі Лящуку, Олексієві Лобурцю, Олександрові Дмитруку, а також Людмилі Шевченко та Валерієві Бурову, які протягом останніх воєнних років, незважаючи на труднощі, активно співпрацювали з представниками академічної науки та фермерською спільнотою, брали участь у соціологічних дослідженнях процесів продовольчого забезпечення українців під час війни, доступу фермерів до ринків виробничих і фінансових ресурсів, змін щодо доступу до землі тощо.
Передаючи слово досліднику зі Швеції Браянові Кунсу, Олена Бородіна повідомила, що конференцію організовано за підтримки Шведського університету аграрних наук, і подякувала панові Кунсу за його особистий внесок у налагодження співпраці з українськими економістами-аграрниками.
Старший викладач кафедри міського та сільського розвитку Шведського університету аграрних наук доктор філософії Браян Кунс працює безпосередньо з фермерами і прагне глибше зрозуміти їхні проблеми завдяки прямому діалогу. Цей аспект, як наголосив учений, не варто недооцінювати. Спікер подякував присутнім за участь, особливо з огляду на складні умови, спричинені російською агресією, та відзначив стійкість українських фермерів, науковців і дослідницьких інституцій. Він також звернув увагу на важливість міжнародної солідарності й співпраці європейських і українських фермерів і науковців, підкресливши цінність спільних проєктів і майбутніх офлайн-зустрічей. Окремо Браян Кунс відзначив співпрацю в межах проєкту, що фінансується Дослідницькою радою Швеції, за участі Інституту економіки та прогнозування НАН України.
Старший викладач кафедри міського та сільського розвитку Шведського університету аграрних наук доктор філософії Браян Кунс працює безпосередньо з фермерами і прагне глибше зрозуміти їхні проблеми завдяки прямому діалогу. Цей аспект, як наголосив учений, не варто недооцінювати. Спікер подякував присутнім за участь, особливо з огляду на складні умови, спричинені російською агресією, та відзначив стійкість українських фермерів, науковців і дослідницьких інституцій. Він також звернув увагу на важливість міжнародної солідарності й співпраці європейських і українських фермерів і науковців, підкресливши цінність спільних проєктів і майбутніх офлайн-зустрічей. Окремо Браян Кунс відзначив співпрацю в межах проєкту, що фінансується Дослідницькою радою Швеції, за участі Інституту економіки та прогнозування НАН України.
Досвідом роботи сімейного фермерського господарства «Олімп Агро» (Верхньодніпровський район Дніпропетровської області) поділилась його співвласниця Людмила Шевченко. Вона коротко окреслила шлях розвитку господарства, яке вирощує основні польові культури, – від старту із 14 га до розширення до близько 300 га землі та повного технічного забезпечення напередодні повномасштабного вторгнення.
За словами пані Людмили, після лютого 2022 року українські фермери зіткнулися з різким падінням закупівельних цін, неможливістю реалізації продукції та значним подорожчанням ресурсів, що змусило їх максимально економити і змінювати структуру посівів. Попри складні умови, «Олімп Агро» продовжує працювати – завдяки власній гнучкості, товарним кредитам постачальників і рідкісним випадкам банківського кредитування, яке для більшості малих фермерів лишається недоступним. Людмила Шевченко також нагадала про державні програми підтримки і програми від іноземних партнерів. Але насправді ці програми виявляються недоступними для малих фермерів.
Людмила Шевченко привернула увагу до нинішніх воєнних викликів: нестачі робочої сили, обмежень у використанні техніки, перевантаження елеваторів, проблем із логістикою та постійних ризиків падіння уламків дронів і пожеж. Усе це, разом із загальним зростанням собівартості, падінням цін, кліматичними змінами і виснаженням водних ресурсів, ставить малі господарства на межу виживання. На думку Людмили Шевченко, малі фермери лишаються опорою країни, однак потребують справедливішої державної політики, доступного фінансування й умов, що дали би змогу розвиватися за європейськими зразками. Завершуючи виступ, спікерка підкреслила, що найважливішою умовою для відновлення сільського господарства є мир в Україні.
Голова фермерського господарства «Соджюс» (Знам’янський район Кіровоградської області) Микола Стрижак у своєму виступі наголосив, що український селянин зберігає стійкість, попри всі виклики. Після кожної війни відродження держави починалося саме з села, і сьогодні фермери знову протистоять кільком викликам.
Перший виклик – зовнішня агресія, що руйнує економіку й інфраструктуру. Другий – внутрішні труднощі, пов’язані з державними рішеннями, які часто не сприяють розвиткові малих і середніх господарств. Чимало законодавчих ініціатив, за словами доповідача, створюють переваги для великих аграрних компаній, тоді як сімейні ферми лишаються без доступу до фінансування й реальної підтримки. Микола Стрижак зазначив, що на формування державної аграрної політики в Україні впливають великих агрохолдингів, тому рішення рідко враховують потреби дрібних виробників. Навіть якісні закони, за його словами, не працюють через недофінансування або недосконалі підзаконні акти.
Доповідач виокремив проблему мобілізації та бронювання працівників: основних кадрових втрат зазнають малі господарства, тоді як у великих компаніях можливостей захищати персонал часто більше.
Спираючись на свій досвід спілкування з європейськими фермерами, Микола Стрижак відзначив, що європейські партнери готові до співпраці саме з українськими сімейними господарствами, натомість модель агрохолдингів викликає у них занепокоєння. Доповідач запропонував будувати між прямі партнерства українськими та європейськими фермерами. І нагадав, що у 2017–2020 роках, коли держава створила належні умови, кількість фермерських господарств суттєво зросла. Це демонструє ефективність політик, орієнтованих на розвиток сімейного фермерства.
На завершення доповідач наголосив: українські фермери, які сьогодні масово захищають свою країну на фронті, очікують чітких перспектив у повоєнному періоді та справедливого ставлення до себе. Він закликав об’єднувати зусилля, посилювати взаємодію з європейськими партнерами та відстоювати розвиток малого й середнього фермерства як основи демократичного суспільства й економічної стійкості країни.
Керівник розсадника «Мигдалеві сади» (Олександрійський район Кіровоградської області) Валерій Буров розповів про власний унікальний досвід вирощування мигдалю, якого він почав набувати 2016 року на Херсонщині. Перші випробування старих українських, кримських і молдовських сортів мигдалю засвідчили їхню низьку стійкість до весняних заморозків, що спонукало фермера звернутися до європейських, насамперед іспанських, сортів. Іспанська селекція зацікавила завдяки самоплідності та значно пізнішим строкам цвітіння, що дає змогу мінімізувати ризики пошкодження садів непередбачуваними холодами.
2019 року на Херсонщині було створено розсадник, де тривали порівняльні дослідження різних сортів. 2022 року через окупацію та бойові дії господарство було повністю знищене, а фермеру довелось евакуйовувати родину й відновлювати роботу в Світловодську, де він створив новий розсадник з нуля і продовжив дослідження.
Валерій Буров звернув увагу на низьку частку мигдалю серед українських горіхоплідних культур і зростання внутрішнього споживання, значну частину якого покриває імпорт. І наголосив, що розвиток власних насаджень може забезпечити імпортозаміщення й створення нової високомаржинальної галузі.
У цьому напрямі в листопаді 2022 року було підписано ліцензійний договір між Національною дослідницькою радою Іспанії (CSIC) та Українською горіховою асоціацією щодо поширення сучасних іспанських сортів мигдалю в Україні. 2023 року два провідні іспанські сорти – 'Пента' і 'Макако' – було внесено до Державного реєстру сортів рослин України. Наразі триває співпраця з дослідницьким центром CEBAS-CSIC (Центр едафології та прикладної біології Сеґури), зокрема щодо визначення територій, придатних для закладання мигдалевих садів. Валерій Буров подякував іспанським партнерам і колегам за підтримку, за можливість ознайомитися з досвідом мигдалівництва в Іспанії та їхню участь у першій міжнародній конференції українських мигдалеводів, що відбулася цьогоріч у Світловодську.
Ключові результати досліджень центру CEBAS-CSIC, який співпрацює з Українською асоціацією виробників горіхів щодо розвитку сортів мигдалю 'Пента' й 'Макако' в Україні, представив старший науковий співробітник Центру доктор філософії Хосе Альберто Еґеа Ларроса. Дослідницька група, до якої він належить, працює в іспанському регіоні Мурсія – досліджує різні сорти мигдалю, зокрема 'Пента', 'Макако' й 'Аляска', що характеризуються пізнім або надпізнім цвітінням. Частина сортів (наприклад, 'Аляска') має обмеження для українських умов через слабку морозостійкість. Для аналізу використовуються довгострокові добові температурні ряди зі 178 метеостанцій України за 1946–2020 роки. Результати свідчать про зростання середніх зимових температур. Це створює нові можливості для вирощування мигдалю. Наприклад, підвищення зимових температур забезпечує необхідний діапазон від 0° до +12°C, який сприяє акумуляції холоду, важливого для пізньоквітучих сортів.
Іспанські науковці змоделювали різні сценарії адаптації мигдалю до українських умов, з огляду на ризики заморозків у критичні періоди (до та після цвітіння). Було визначено території, де через мінімальні температури та частоту сильних морозів вирощування недоцільне. Натомість низка регіонів продемонструвала високу придатність для вирощування сортів 'Пента' і 'Макако'.
Модель враховує низку невизначеностей – дату початку акумуляції холоду, вплив від’ємних температур, різницю між іспанськими й українськими умовами, а також потенційні зміни, пов’язані з глобальним потеплінням. Автор наголосив, що підхід є консервативним і ґрунтується на історичних даних. Водночас північніші регіони можуть виявитися перспективними. Це потребує подальших польових досліджень.
Насамкінець Хосе Альбетрно Еґеа Ларроса подякував організаторам конференції та висловив готовність продовжувати співпрацю у межах спільних проєктів.
Президентка асоціації малих ферм Румунії «ECO RURALIS», яка об’єднує близько 20 тисяч дрібних фермерів Румунії, Рамона Домінічу (голова сімейного фермерського господарства у повіті Вилча, Румунія) подякувала організаторам заходу і підтримала українських фермерів, які зараз працюють у полях і боронять свою країну на фронті. Вона поділилася румунським досвідом впровадження Спільної аграрної політики ЄС (САР) з позиції малих господарств. Як наголосила спікерка, Румунія приєднувалася до ЄС у мирний час, Україна ж інтегрується в умовах війни, що потребує особливо справедливого й інклюзивного підходу.
Рамона Домінічу схарактеризувала сучасні дисбаланси САР, серед яких концентрація земель, нерівний доступ до фінансування, бюрократичні бар’єри та недостатня підтримка дрібних фермерів, що в Румунії призвело до зникнення чималої частини малих господарств. Доповідачка підкреслила необхідність адаптації європейської політики до національних контекстів, підтримки кооперації, екологічних практик і коротких ланцюгів збуту, а також важливість обмеження субсидій великим агрохолдингам. Вона закликала Україну не повторювати румунських помилок, забезпечити справедливий розподіл підтримки й захист від земельних спекуляцій під час повоєнного відновлення. Рамона Домінічу наголосила на хоробрості українських фермерів і важливості їхньої ролі для продовольчої безпеки, демократії та суверенітету країни, підкресливши необхідність солідаризації фермерів ЄС і підтримки європейської інтеграції України.
Досвід свого господарства представила фермерка і консультантка з Польщі, співвласниця приватного господарства у Зволенському повіті (Мазовецьке воєводство) Малґожата Кацперчик-Копцінська. На 250 га у центральній частині країни її родина вирощує зернові культури, соняшник, пшеницю, кукурудзу, плодові насадження та розводить рибу, застосовуючи екологічні схеми й інтегрований захист рослин. Висловивши підтримку українським фермерам, спікерка наголосила на значній поляризації думок у Польщі щодо війни і торгівлі з Україною. Вона зазначила, що, попри критику, частина польських фермерів продовжує допомагати українським колегам у багатьох справах – від купівлі зерна до передачі генераторів. Водночас Малґожата Кацперчик-Копцінська пояснила, що більшість польських господарств, які мають від 5 до 10 га землі, вбачають у сільському господарстві додатковий вид діяльності, а не основне джерело доходів, що суттєво впливає на їхню позицію та сприйняття ринку. На її думку, ключова різниця між такими фермами та господарствами, які забезпечують основний дохід родини, полягає у рівні залученості й відповідальності.
Малґожата Кацперчик-Копцінська докладно зосередилася на викликах аграрної політики Польщі: надмірній бюрократії, складності законодавства, недоступності консультантів для малих фермерів і великому обсязі документації, однаковому для господарств будь-якого масштабу. Частина фермерів відмовляється від участі в екосхемах через вимоги до звітності, проте її господарство впроваджує інтегрований захист рослин уже багато років. Спікерка також наголосила на серйозних кліматичних ризиках — тривалій посусі, відсутності снігу взимку, нестачі води в озерах, що впливає і на рослинництво, й на рибництво. Вона підкреслила, що через різні умови зволоження врожайність у межах її господарства може різнитись удвічі.
Окремо доповідачка наголосила на важливості діалогу між фермерами Східної та Західної Європи, участі національних асоціацій у європейських процесах і необхідності їхньої підтримки урядами. Адже у Польщі діють лише кілька активних фермерських асоціацій і їхнього голосу на рівні ЄС недостатньо, якщо асоціації не виступають спільно й послідовно.
Завершуючи виступ, Малґожата Кацперчик-Копцінська висловила переконання, що за умови активної участі фермерських організацій та належної підтримки держави членство України в ЄС може стати дуже корисним для українських селян.
Досвід Польщі й інших країн Центрально-Східної Європи демонструє, що вступ до ЄС не лише забезпечив їм фінансову підтримку, а й створив передумови для інституційних змін, – зазначив учасник проєкту “Rebuild Rural Ukraine” (rUAr), науковий співробітник Інституту розвитку сільського господарства і села Польської академії наук (ІRWiR PAN) доктор філософії Віталій Крупін. Науковець підкреслив, що у польському публічному дискурсі зростає занепокоєння фермерів щодо економічної інтеграції України: зокрема, оприлюднюються побоювання щодо посилення присутності українського аграрного сектору на ринках ЄС і можливого перерозподілу бюджету Спільної аграрної політики у разі вступу України до ЄС. Водночас доповідач зауважив, що ці процеси вже відбуваються, незалежно від членства України в ЄС, і саме відкритий діалог між фермерами двох країн допоможе знайти спільні рішення.
На думку Віталія Крупіна, українські малі фермери розглядають потенційне членство в ЄС не як джерело додаткових доплат, а передусім як можливість отримати передбачувані й захищені інституційні умови роботи – включно з протидією рейдерству, надмірним перевіркам та іншим формам тиску. Він підкреслив, що рівні й чесні правила гри важливіші за фінансову підтримку, а ключовий запит українського аграрного сектору – саме на стабільне інституційне середовище.
Віталій Крупін представив результати досліджень, що виконуються в межах проєкту “Rebuild Rural Ukraine” за участі Інституту розвитку села та сільського господарства Польської академії наук, Інституту економіки та прогнозування НАН України й Інституту землекористування Національної академії аграрних наук України (НААН). Дослідження охоплюють питання продовольчої безпеки, ринку землі, відновлення деградованих і знищених територій та інші напрями.
Окрему увагу науковець приділив структурі польського аграрного сектору, що налічує приблизно 1,3 мільйона ферм, переважно – із земельною площею до 5 гектарів. Дрібні господарства поширені у східних і південних регіонах країни, використовують переважно родинну працю та мають обмежені можливості модернізації. Ситуацію ускладнюють суспільні напруження й відплив українських працівників, що призводить до нестачі робочої сили на сезонних роботах.
Серед ключових викликів для малих польських ферм він назвав низьку прибутковість, зростання витрат на ресурси, обмежений доступ до кредитування, старіння фермерів і низький рівень довіри, що гальмує кооперацію. Попри фінансову підтримку ЄС, чимало фермерів уникають участі в екосхемах через бюрократичні складнощі й ризик санкцій за недотримання вимог.
Підсумовуючи, Віталій Крупін зазначив, що Спільна аграрна політика ЄС має як переваги, так і недоліки, але загалом забезпечує розвиток малого фермерства. Він наголосив, що адаптація її інструментів в Україні могла би стати значним імпульсом для розвитку та зміцнення прав і можливостей сільського населення.
Історії колег з України, які втрачають увесь урожай через пожежі після падіння дронів і ракет на їхні поля російських, неабияк вразили фермера зі Швеції, власника фермерського господарства «Березове село» Фредріка Кьольрейєра. Він підкреслив, що виклики, які стоять перед його господарством, непорівнянні з тими, через які проходять українські аграрії, та подякував за можливість долучитися до обговорення й за відкритість учасників конференції, адже дискусії є надзвичайно цінними та надихаючими.
На власній фермі Фредріка Кьольрейєра – 60 молочних корів, тож за сучасною шведською класифікацією вона належить до дрібних ферм (менш ніж 75 голів). Ферма простягається на 100 гектарах землі, переважно пасовищах і площах під кормові культури – ячмінь, жито, пшеницю; ріпак і мигдаль там не вирощують. Частину земель не можна використовувати як орні, тому на них випасають корів і овець. У таких умовах, як наголосив спікер, найкращим способом зберегти біологічний капітал є дбайливе ставлення до землі та збереження сталого масштабу виробництва. На фермі порядкує вже третє покоління їхньої родини.
Продемонструвавши статистику розвитку молочних ферм у Швеції за останні 50 років, Фредерік Кьольрейєр, як керівник органічної молочної ферми, розповів про радикальні зміни: якщо раніше на фермах утримували здебільшого по 15–30 корів, то нині навіть середній розмір його власного стада (60 корів) для Швеції вже рідкість, бо ферми укрупнюються, кількість тварин в утриманні одного фермера зростає. Крім того, у Швеції, як і у Польщі, інтенсифікація та спеціалізація виробництва лишаються предметом постійних дискусій. Попри це, Фредрік Кьольрейєр певен щодо важливості збереження дрібного фермерства й існування господарств різних розмірів, оскільки це відображає різноманіття суспільства та підтримує життя місцевих громад.
Посилаючись на слова Рамони Домінічу, Фредрік Кьольрейєр погодився із важливістю налагодження співпраці на місцях, підтримки різноманітності господарських моделей та висловив розуміння викликів, з якими стикаються польські фермери.
Досвідом роботи родинної органічної ферми у Центральній Італії – мультифункціональної сімейної ферми «Фатторія Купіді» (Ґаллезе, регіон Лаціо, провінція Вітербо, Італія), – яка існує вже п’ять поколінь і поєднує вирощування птиці, виробництво органічних яєць, вирощування фуражних культур, винограду, оливок і горіхів, поділилася Клаудія Купіді.
Ферма охоплює власні й орендовані землі, налічує близько 9 тисяч голів птиці, має власне кормове виробництво, лабораторію контролю якості й для енергозабезпечення використовує сонячні панелі та біомасу. Окремим напрямом роботи ферми є освітня діяльність: практичні заняття й демонстрації виробничих процесів для дітей і студентів, що також є частиною її маркетингової стратегії. Клаудія Купіді підкреслила соціальну спрямованість господарства, зокрема розповіла про програму залучення людей з особливими потребами, яку ферма підтримує як елемент соціальної відповідальності.
Керівник Міжнародної школи з агроекології “Agroecology School” (Італія) Андреа Ферранте наголосив, що, хоча сьогодні світ є надзвичайно складним і розділеним, потреби малих фермерів і виклики, що постають перед ними, лишаються спільними для всіх. Саме тому, на його думку, малі господарства мають об’єднуватися, щоби реально впливати на державну політику, яка досі часто підтримує великих гравців, а для малих і середніх фермерів створює нерівні умови. Він підкреслив, що фермери є центром суспільства: разом із науковцями й освітянами саме вони опікуються збереженням земель, громад і виробництвом здорових продуктів. Тому потрібно захищати фермерів, посилювати їхні знання та спроможність, адже сучасні технології й цифровізація часто працюють проти малих господарств. На його переконання, саме малі й середні ферми повертають людей до землі, дбають про ґрунт і створюють природні поживні продукти, необхідні для здорового майбутнього.
Науковець застеріг, що суспільство вже здатне виробляти їжу навіть без фермерів. Це переносить політичний вибір у надзвичайно гостру площину: чи знайдеться фермерам місце у майбутній продовольчій системі? На думку Андреа Ферранте, без фермерів неможливі гарантії демократії та права на якісну їжу. Великі господарства витісняють дрібних виробників, а отже, потрібна справедлива аграрна політика, що підтримує малі й середні ферми як основу продовольчої безпеки. Він зазначив, що в Україні, яка переживає найважчі часи війни, саме фермери здатні нагодувати 40 мільйонів людей, відновлювати громади, берегти землю і будувати стійку продовольчу систему. Для цього необхідні рівні правила доступу до ринку, ефективні стандарти безпечності, підтримка локальних ланцюгів і політичне визнання важливої ролі фермерів. Андреа Ферранте певен, що, лише переосмисливши доходи, ринки збуту, відносини з громадами та створивши політику, яка ставить малу й середню ферму в центр продовольчої системи, можна сформувати сталу, багатосторонню, демократичну харчову систему, спроможну забезпечити майбутнє.
Президент Асоціації фермерів та приватних землевласників України Віктор Гончаренко подякував організаторам і всім учасникам конференції, наголосивши, що, попри труднощі, з якими стикаються фермери у різних країнах Європи, для України головним викликом є війна, яка щодня забирає життя фермерів та інших мирних мешканців, зокрема дітей. У таких умовах, за його словами, пріоритетом фермерів стає не розвиток, а виживання держави й продовольча безпека, аби люди під обстрілами не голодували.
Віктор Гончаренко звернув увагу на те, що фермери працюють у надзвичайно складних умовах нестачі робочої сили – багато механізаторів і трактористів нині на фронті. Крім того, гостро бракує доступних кредитів, адже позики видаються під надзвичайно високі відсотки, що практично унеможливлює розвиток бізнесу. Він зауважив, що найбільший тиск на малих фермерів створюють не так державні органи, як великі агрохолдинги, котрі впливають на формування законодавства, що працює проти дрібних господарств.
Як підкреслив спікер, Асоціація фермерів та приватних землевласників України представляє найменших виробників, тісно пов’язаних із сільськими громадами. Але сьогодні у національному законодавстві різниця між малими й великими виробниками зникає, а це відкриває можливості для маніпуляцій. Він також закликав фермерів Європейського Союзу не сприймати українських фермерів як конкурентів чи ворогів і наголосив, що зернові кризи минулих років були ініційовані не фермерами, а великими торговими компаніями.
У своєму зверненні Віктор Гончаренко закликав до порозуміння й солідарності, підкресливши, що українські та європейські фермери працюють на спільну справу і мають бути партнерами, а також висловив вдячність європейським колегам за підтримку, розуміння та постійний діалог, наголосивши на вірі у спільну перемогу, відновлення миру й подальше зміцнення співпраці між Україною та Європейським Союзом.
На завершення конференції академік НАН України Олена Бородіна подякувала всім учасникам зустрічі за плідну співпрацю, підтримку та щиру солідарність, яку партнери з різних країн послідовно демонструють у цей надзвичайно складний для України час, а також за готовність до діалогу та взаємної підтримки. Вона підкреслила, що об’єднані зусилля науковців, фермерських організацій та міжнародних інституцій критично важливі для захисту продовольчої безпеки, підтримки малих виробників і відновлення сільських територій. Наостанок Олена Бородіна висловила сподівання на подальше поглиблення співпраці, спільні дослідження і посилення партнерств, які сприятимуть зміцненню сталого аграрного й сільського розвитку в Україні та Європі.
За інформацією Інституту економіки та прогнозування НАН України