Видавництво «Атена» (Біла Церква) опублікувало науково-популярну книжку «Лише жінки: 22 сильветки українських письменниць». Ідея цього видання виникла у співзасновника видавництва Андрія Носача, а втілити її у життя запросили наукову співробітницю науково-інформаційного відділу Інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України доктора філологічних наук Сніжану Жигун – дослідницю, зосереджену на літературі 1920–1930-х років. Їй належать як монотематичні, так і узагальнювальні статті про авторок цього періоду.
Як ви уявляєте собі українську письменницю? – запитує Сніжана Жигун у передмові до нової книжки. Середньостатистично, українська письменниця – це «міська жителька, з вищою педагогічною або філологічною освітою, політично активна, одружена, яка знала іноземні мови, бувала за кордоном і прожила понад 67 років. Вона прозаїк, що стала популярною під власним іменем (а не псевдонімом), дебютувала в 21-річному віці, але з літератури не жила, працювала за іншим фахом. І хоча в її домі нині немає музею, вулиці її іменем названо не лише в рідному місті». Втім, це – узагальнення, а кожна письменниця має свою унікальну історію, що й засвідчує сама книжка.
Видання охоплює 22 розповіді про життя і творчість українських авторок від Марка Вовчка до Оксани Забужко, які представляють, але не вичерпують різні етапи розвитку жіночої літератури. Кожна розповідь спирається на сучасні й авторитетні наукові праці та, за можливості, на его-документи (автобіографії, мемуари, листи, щоденники) письменниць і повідомлення у тогочасній пресі. У характеристиці творчого спадку акцент зроблено і на темі націєтвірної ролі української літератури, і на темах, притаманних жіночій творчості (емансипації, ідентичності, материнстві, стосунках, сексизмі, насиллі), щоб продемонструвати, як авторки поєднували відповідь на громадський запит і порушення особистих питань. Тож книжка дає змогу скласти повноцінне уявлення про розвиток української жіночої літератури та її здобутки. Проте, як зазначає дослідниця, простору для доповнень лишається доволі, адже у ненаписаній іще історії української жіночої літератури імен значно більше і в будь-якому з періодів можливі відкриття.
Добре володіння матеріалом дали змогу Сніжані Жигун викласти його у формі жвавих розповідей з інтригами, парадоксами й метафорами, тож літературні сильветки створюють яскраві емоційні образи, які неодмінно запам’ятаються читачам. Тексти доповнені ілюстраціями-портретами, які виконала художниця Євгенія Лукаш.
Тепер у планах науковиці – дослідження творчості письменниць діаспори, а в спільних із видавництвом – видання творів українських авторок. Назва збірки сильветок «Лише жінки» стане назвою серії видань.
За інформацією Інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України
