В Інституті політичних і етнонаціональних досліджень ім. І. Ф. Кураса НАН України підготували монографію «Інституційна (не)спроможність держави в Україні: як розірвати замкнене коло», присвячену дослідженню інституційної спроможності органів державної влади і місцевого самоврядування в Україні. На основі численних індексів та індикаторів, аналізу законодавства, даних соціологічних опитувань і статистичних даних автори проаналізували:
• якість виконання органами державної влади їхніх функцій – інституційну спроможність держави;
• динаміку зміни інституційної спроможності органів державної влади в Україні, їхню детермінованість соціально-економічними і суспільно-політичними процесами, зокрема російською військовою агресією;
• результати реформи органів центральної влади і реформи децентралізації, зʼясувавши їхній вплив на посилення інституційної спроможності й резильєнтності держави.
Завдання, що стоять перед Україною під час повномасштабної російської агресії, потребують особливої міцності й резильєнтності держави, можливих лише за умови ефективного функціонування державних інституцій та інститутів. Адже держава має мобілізувати всі (а не лише воєнні) ресурси для успішної відсічі ворогові, налагодити ефективну систему управління, запевнити безпеку тощо.
«…незважаючи на усі вади кланово-олігархічної держави і, як прийнято вважати, пасивність і байдужість суспільства, війна, яка стала таким собі випробовуванням країни на міцність, продемонструвала, що ані науковці, ані політики, ані експерти не очікували такого рівня консолідації і самовіддачі, яку продемонструвало суспільство у перші роки великої війни. Але й держава не лишилася осторонь. Однак природа наявних політичних інститутів нікуди не поділася, і вже на третій рік війни проявилися системні проблеми, які істотно вихолощують ті результати, які продемонструвала і продовжує демонструвати те, що прийнято називати, пасіонарною частиною суспільства», – констатує керівниця проєкту і наукова редакторка монографії, завідувачка відділу політичних інститутів та процесів Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І. Ф. Кураса НАН України член-кореспондент НАН України Галина Зеленько.
Тож логічно постають запитання про те, наскільки Україна інституційно спроможна в умовах війни, яким є її «запас міцності», в чому полягають інституційні проблеми держави і як їх усунути.
Поняття «інституційна спроможність» є ключовим у політичній науці і загалом означає ефективність державного управління, стабільність політичної системи та її здатність адекватно реагувати на внутрішні й зовнішні виклики. Якщо коротко, то інституційна спроможність – це здатність органів державної влади на практиці виконувати притаманні їм функції, закріплені у законодавстві. «Тому інший бік інституційної спроможності – у якості та спроможності органів державної влади і місцевого самоврядування взаємодіяти між собою, внаслідок чого вибудовується відповідна система стримувань і противаг, а також здатності політичного класу виконувати свої функції. Тим самим формується своєрідна інституційна матриця – система формальних і неформальних інститутів та інституцій, які є канвою інституційної спроможності держави», – підкреслює співавтор монографії, директор Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І. Ф. Кураса НАН України, віцепрезидент Національної академії наук України академік НАН України Олег Рафальський.
Автори монографії поставили собі за мету проаналізувати інституційну спроможність Української держави, щоби виявити «пастки спроможності» й запропонувати способи їхнього усунення, і спробували максимально об’єктивно, – спираючись виключно на заміри індексів та індикаторів, дані соціологічних досліджень, аналіз нормативно-правових документів і політичних рішень, – оцінити діяльність органів саме державної влади, а також посадових осіб, які здійснюють функції державного управління.
Чи не найважливішим результатом дослідження став докладний аналіз «пасток спроможності», які вкрай негативно вплинули на посткомуністичний транзит України і стосуються всієї системи стримувань і противаг, яка у нашій країні виявилася недосформованою, спричинивши ланцюгову реакцію неефективності: якість управлінської еліти падала, інститут політичної відповідальності не працював тощо.
Аналіз інституційної спроможності показав, що Україна стикається з низкою системних проблем, які потрібно негайно розв’язувати. Це, зокрема, проблеми у сфері державного управління, кадрової політики, прозорості й підзвітності органів влади. Виявлені «пастки спроможності» вказують на слабкі сторони, які необхідно подолати, щоби побудувати стабільнішу й ефективнішу систему влади.
З політологічного погляду, основними проблемами інституційної спроможності усієї системи влади в Україні є, на думку науковців погляд, три системні проблеми.
По-перше, це телеологічний (орієнтовний) конституціоналізм із закладеними в Конституцію стандартами, притаманними повноцінним демократіям, які (стандарти) можна втілити, лише ухваливши необхідні процесуальні норми, що забезпечили б виконання Конституції.
Друга проблема – так само закладений у Конституцію високий рівень політичного популізму. Молода Українська держава не могла належно гарантувати задекларовані громадянські права та соціально-економічні стандарти (право на безкоштовне лікування, на гідну оплату праці, на безкоштовну освіту тощо). Через це чимало норм Конституції – в частині соціальних прав і гарантій – згодом девальвувалися.
Нарешті, третя проблема – інституційні умови для перманентних конфліктів між законодавчою владою та інститутом президентства, концентрація всієї повноти виконавчої влади у глави держави, вкрай неефективна система правосуддя, недієвість інструментів забезпечення доступу суспільства до формування політик. «Під час війни концентрація влади є життєво необхідною мірою, але стратегічно це не сприяє ані включенню суспільства, ані якісним змінам у системі влад. Тому що для українського суспільства органічнішою є дисперсія влади і, відповідно, відповідальності», – наголошує Галина Зеленько.
За підсумками дослідження його автори рекомендують Україні:
• вдосконалити законодавчу базу в частині посилення відповідальності центральних органів влади;
• сформувати ефективну систему стримувань і противаг;
• посилити прозорість у діяльності державних інститутів;
• розробити ефективніші механізми взаємодії між центральними та місцевими органами влади.
«…вкрай необхідно, з огляду на попередній історичний досвід, соціальний запит і стан розвитку українського суспільства, який істотно змінився під впливом більш ніж десятирічної війни з Росією, впроваджувати механізми кооптації і залучати якомога більше громадян до вироблення державної політики. Цей шлях значно складніший з інструментальної точки зору. Натомість інклюзивна політика – це і розподіл відповідальності, і зняття напруги, і стимулювання до активнішої діяльності, і зрештою відчуття причетності і справедливості, без чого не виграють війни і не розбудовують історії успіху», – підсумовує Галина Зеленько.
Книга стане у пригоді політикам, фахівцям з державного управління, політології, права й соціології; державним службовцям і представникам місцевого самоврядування, зацікавленим у підвищенні ефективності управління; експертам і аналітикам, які опікуються реформами державної служби; студентам і аспірантам, а також усім небайдужим до проблематики розвитку органів влади в Україні.
Авторський колектив:
• завідувачка відділу політичних інститутів та процесів Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І. Ф. Кураса НАН України член-кореспондент НАН України Галина Зеленько;
• директор Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І. Ф. Кураса НАН України, віцепрезидент Національної академії наук України академік НАН України Олег Рафальський;
• провідний науковий співробітник відділу політичних інститутів та процесів Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І. Ф. Кураса НАН України кандидат політичних наук Ростислав Балабан;
• старший науковий співробітник цього ж відділу кандидат політичних наук Світлана Брехаря;
• головний науковий співробітник відділу доктор політичних наук, професор Василь Козьма;
• провідний науковий співробітник відділу кандидат політичних наук Наталія Кононенко;
• професор кафедри політології філософського факультету Львівського національного університету імені Івана Франка доктор політичних наук, професор Віталій Литвин;
• провідний науковий співробітник відділу політичних інститутів та процесів Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І. Ф. Кураса НАН України доктор політичних наук Тетяна Ляшенко;
• старший науковий співробітник цього ж відділу кандидат політичних наук Ірина Овчар;
• учений секретар Інституту кандидат історичних наук, доцент Віталій Перевезій;
• старший науковий співробітник відділу політичних інститутів та процесів кандидат політичних наук, доцент Світлана Ситник.
Бібліографічний опис видання:
Інституційна (не)спроможність держави в Україні: як розірвати замкнене коло : монографія / кол. авт.: Галина Зеленько (кер., наук. ред.) та ін. Київ : ІПіЕнД ім. І. Ф. Кураса НАН України, 2025. 480 с.
За інформацією Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І. Ф. Кураса НАН України