Повномасштабне російське вторгнення назавжди змінило життя десятків мільйонів українців, а серед них і науковців. Від ворожих атак постраждали наукові установи й університети, музеї та бібліотеки. Є суттєво пошкоджені чи й узагалі знищені об’єкти наукової інфраструктури, зокрема цінне обладнання. А у когось росія фактично відібрала сам об’єкт досліджень. Так сталося з провідним науковим співробітником відділу еволюційної морфології Інституту зоології ім. І.І. Шмальгаузена НАН України доктором біологічних наук, професором Павлом Гольдіним, який вивчає викопних і сучасних китоподібних, передусім китоподібних Чорного моря – чорноморського дельфіна звичайного, афаліну чорноморську, або ж білобочку, і чорноморську морську свиню. В інтерв’ю пресслужбі НАН України науковець розповів, з якими труднощами стикається у своїй роботі зараз і як новітні оборонні технології допоможуть у майбутніх дослідженнях.
Береги Одещини після підриву Каховської греблі. Літо 2023 року
– Пане Павле, розкажіть, будь ласка, як війна вплинула на Вашу роботу.
– Не найкращим чином, м’яко кажучи. Всі процеси порушено, все не так, як було до вторгнення. Через бойові дії та окупацію нашим ворогом деяких прибережних територій акваторія стала небезпечною. У морі діють як наше військо, так, на жаль, досі й ворожі сили. Але якщо у 2022 році була істотна загроза вторгнення через море, ворожі кораблі підходили в наші територіальні води аж на відстань прямої видимості з Одеси, а острів Зміїний був окупований, то зараз ситуація значна краща: слава Богу, північно-західну частину Чорного моря контролює Україна. Та все одно це зона бойових дій, де науки немає. Тобто в нас немає і не може бути таких, як до вторгнення, авіаційних обліків тварин; немає і не може бути суднових обліків; ми не можемо літати дронами ні над морем, ані над узбережжям – цивільним це суворо заборонено.
– Тим цінніші, напевно, дослідження, які вдалося виконати до початку вторгнення.
– Так, безумовно. Це важлива база. Колеги, в яких її немає, опинились у дуже скрутному становищі, бо не знають, що з чим порівнювати. А ми точно знаємо, якою до 2022 року була ситуація з видами, що їх ми вивчали, і після війни зможемо з’ясувати, які наслідки для них мала російська агресія. Тобто в цьому сенсі ми почуваємося значно впевненіше, ніж чимало наших колег.
– А як Ви працюєте зараз, не маючи прямого доступу до моря?
– Більша частина узбережжя закрита для відвідування. Але є виняток – деякі території, які все ж можна відвідувати. Найбільшим польовим науковим полігоном для нас із колегами тепер стала Одеса. Це не просто велике місто, а й 40 кілометрів пляжу, де ми можемо виходити на берег, спостерігати китоподібних, брати матеріал від мертвих тварин тощо. І це дуже важливо. Бо, наприклад, 2022 року фіксувалися події масової загибелі китоподібних, які точно збіглися з початком повномасштабного російського вторгнення, тому є побоювання, що одним із чинників цієї загибелі стали дії ворожих армії та флоту. Цьому питанню ми присвятили чималу частину своїх досліджень.
Вивчаємо, як війна впливає на популяції китоподібних і загалом на біоту Чорного моря. Робимо це тими засобами і силами, які маємо, і, як я вже сказав, на тих ділянках узбережжя, де нам дозволено працювати. Працюємо також в акваторіях лиманів та естуаріях (гирлах) річок. Наприклад, одну з робіт – присвячену ДНК довкілля – ми виконали завдяки пробам передусім з естуаріїв Дунаю, Дністра, Південного Бугу, а також з акваторії Чорного моря біля Одеси. Це дослідження дало багато результатів, зараз ми оформлюємо їх у публікацію.
Є ще один напрям роботи: зараз розвивається чимало досліджень на основі дистанційного моніторингу, зокрема космічних знімків. Це цінний інструмент для екологів. Але слід розуміти, що космічні знімки мають свою межу роздільної здатності, а у знімків, які є в суспільному доступі, вона переважно недостатня. І навіть високоякісні знімки – наприклад архівні, які можна завантажити з програми Google Earth, – не надають нам усієї інформації саме про китоподібних, хоча можливість використовувати космічні знімки стала справжньою чарівною паличкою для дослідження багатьох тварин. Проте ми все ж користуємося даними космічного моніторингу – наприклад, для того, щоби розуміти, де ворожі судна перебували протягом певного історичного часу. У режимі реального часу відстежити це неможливо, а от архівні дані доступні. Це, наприклад, результати детекції радарів. Завдяки таким даним ми можемо почасти реконструювати, змоделювати хід подій у минулому.
Сигнали радарів і автоматичних ідентифікаційних систем суден у Чорному морі в березні 2022 року. Джерело: https://globalfishingwatch.org/
Космічний знімок Керченської протоки, перекритої загородженнями. Червень 2025 року. Джерело - Європейське космічне агентство
Використовуємо можливості міжнародної співпраці з іншими причорноморськими країнами. Члени моєї дослідницької команди працюють на узбережжях і у територіальних водах Румунії, Болгарії та Туреччини. Колеги нам допомагають. Завдяки цьому отримуємо інформацію, можливості отримання якої у водах України ми зараз позбавлені. Адже зрозуміло, що чинники, які впливають на популяції китоподібних, однакові для Болгарії та України. Наслідки війни, переміщення риби і дельфінів через бойові дії, надмірного рибальства, загибелі у сітях відчуваються як у Болгарії, так і в Україні. А викидів мертвих китоподібних у Болгарії навіть значно більше, ніж у нас. Бо ж північно-західна частина Чорного моря – це все-таки край областей поширення китоподібних, а центр розташований південніше, у водах Болгарії, Туреччини. Тому розвинена співпраця із сусідами дуже помічна для нас.
– Що Ви хотіли б вивчати, коли війна закінчиться (сподіваюся, перемогою України)? І наскільки безпечними будуть ці дослідження? Можливо, це запитання слід адресувати військовим експертам, а проте: як Ви вважаєте, скільки часу знадобиться на розмінування у морі?
– Хочу сказати, що цивільні експерти теж залучені до формування політики щодо гуманітарного розмінування. Тому що саме мінування є найактуальнішою довгостроковою загрозою для життя людей і тварин в Україні. Звісно, є й інші загрози: інвазія, хімічне забруднення моря та інші. Але саме розмінування є наріжним каменем усіх зусиль, які мають бути докладені. Задля цього повинні співпрацювати всі цивільні галузі – океанографія, біологія моря тощо. Всі можуть зробити внесок, і всі мають бути долучені. І добре, що наш Уряд це усвідомлює і вдало організував співпрацю з усіма експертами – і науковцями, і промисловцями, й іншими. Наприклад, дуже багато в цьому напрямі робить Міністерство економіки, це наш локомотив і авангард. Зараз урядовці зосереджені переважно на суходолі, сільськогосподарських угіддях, що зрозуміло: поля треба орати просто тут і зараз, щоб нам усім не голодувати. Але зрозуміло також, що наступним кроком буде море. Це потребуватиме не лише часу, а й величезного наукового прогресу – розроблення нових технологій для оцінювання, нетехнічного (а потім і технічного) обстеження акваторії, морського дна, узбережжя, а також створення нових апаратів безпосередньо для розмінування. Саме це надихатиме і спонукатиме нас створювати щось нове і корисне для суспільства, а заразом і для природи. Так, це забере роки, а можливо, десятиріччя – залежно від району. Але я в цьому сенсі оптиміст. Я впевнений у перемозі і нашої України, і науково-технічного прогресу. І думаю, що ця місія здійсненна. Але докластися мають усі. І біологи теж.
А щодо інших актуальних наукових завдань, які потрібно буде розв’язувати після війни, то це передусім обліки тварин на всій площі звільненого Чорного моря (а я сподіваюся, що все Чорне море буде звільнено). І ці обліки мають бути авіаційні, тобто з повітря, бо саме така методика допомагає зібрати найкращі об’єктивні дані за короткий час. Особисто я вірю в те, що ми поступово переходитимемо від пілотованої авіації до дронів. Щоправда, у науковому середовищі наразі ще точиться дискусія і дуже багато скептицизму щодо цього питання. Але я вважаю, що кращої альтернативи, ніж дрони, немає. Тож цілком можливо, що замість літаків у нас після війни працюватимуть на науку якісь аналоги байрактарів чи інші «великі крила».
– Оскільки українці схильні шукати щось добре навіть у найгіршій ситуації, дозвольте поцікавитися, чи з’явились у Вас із початком повномасштабної війни якісь нові можливості. Скажімо, міжнародна підтримка, нова співпраця.
– Звісно, нас підтримують – і морально, і матеріально. У нас багато друзів. Але міжнародна спільнота, особливо науково-експертна, переважно перелякана. Шок від великої війни досі не минув, більшість світових науковців опинились у ситуації безпорадності і насправді не знають, що робити. Тільки ми самі можемо запропонувати найкращі рішення і найкращі, передові методи для своїх потреб. Досвіду, кращого за наш, немає ні у кого. А досвіду наукових досліджень під час бойових дій, як виявилося, немає в принципі. І ніхто навіть не міркує над тим, як це можна було б організувати. Тож саме ми маємо бути хедлайнерами, виявляти активну позицію, шукати рішень, можливих і найпридатніших у наших умовах. Повторюю, все це мусимо робити самі, самі, самі.
Важливо також, як ми самі зреагували і реагуємо на вторгнення. Мені тут ідеться передусім про діяльність наших інженерів, про нові науково-технічні розробки. Все, що зараз робиться для фронту в частині науково-технічного прогресу, всі ці апарати і системи моніторингу (від акустичного моніторингу повітряних тривог до підводних дронів) – усе це після війни дуже-дуже-дуже сильно допоможе і цивільній науці. Такі результати ми, біологи, не лише уважно відстежуємо, а й допомагаємо створювати.
Спілкувалася Сніжана Мазуренко