Володимир Іванович Вернадський — видатний учений-природознавець, знаковапостать в історії вітчизняної та світової науки.
Народився в Санкт-Петербурзі. Закінчив Санкт-Петербурзький університет (1885). З 1891 до 1915 року приват-доцент, професор Московського університету.
Академік Петербурзької Академії наук із 1909 року. Президент Української академії наук (1918—1921). Професор і ректор Таврійського університету в Сімферополі (1920—1921). Директор Радієвого інституту (1922—1939), Біогеохімічної лабораторії (1928—1939) АН СРСР.
Батько і мати В. І. Вернадського були киянами, нащадками відомих українських родів. «У обох сім’ях, — згадував учений, — були живі національні українські традиції»69. Більшу частину часу дитинства і частину зрілого віку він провів в Україні — Харкові, Полтаві, Києві, Сімферополі. Духовно зрісся з Україною, і де б не був, щиро прагнув працювати на її благо. Про це він зізнався в листі до свого друга і колеги — українського історика і правознавця, державного діяча М. П. Василенка: «Ви знаєте, яка дорога мені Україна, і як глибоко українське відродження проникає до всього мого національного та особистого світогляду, і я вважаю, що на мою долю випало велике щастя брати в цьому участь»70.
В. І. Вернадський справив глибокий особистий вплив на формування в Україні національної наукової системи і національної системи вищої освіти. Він був одним з ініціаторів, фундаторів і першим Президентом Української академії наук у Києві (нині Національна академія наук України), одним з основних ініціаторів і головою Тимчасового комітету для заснування Національної бібліотеки Української Держави в Києві (нині Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського). Очолював також комісії з вищої освіти, вивчення природних багатств, науковий сільськогосподарський комітет. Був ректором і фактично рятівником від руйнування Таврійського університету. Він пропонував ефективні рішення, здатні забезпечити прогрес науки, освіти, економіки в Україні. Світоглядні ідеї В. І. Вернадського пройняті гуманістичними принципами свободи особистості, рівноправності, поступу та демократії.
Найбільшою заслугою В. І. Вернадського було те, що він з колегами-однодумцями реалізовував ідею створення Національної академії наук, яка з кінця ХІХ сторіччя захопила українські наукові кола.
В. І. Вернадський розробив життєздатну, далекоглядну модель Академії. Згідно з його задумом, вона має задовольняти такі важливі вимоги: 1) національні (допомагати зростанню української національної самосвідомості та української культури), 2) державні (сприяти підвищенню продуктивних сил країни і людини) і 3) місцеві (бути якнайтісніше пов’язаною зі звичайними питаннями практичного життя). В організацію академічного життя також покладено три основні принципи: державний статус, самоврядність у наукових справах, гармонійне поєднання природничих, технічних і соціогуманітарних наук71. Реалізація цієї моделі невдовзі перетворила Академію на найвищу наукову установу України і визнаний у міжнародному середовищі центр фундаментальних досліджень.
Геній В. І. Вернадського і донині є взірцем. Він природознавець-ен ци кло пе дист, історик, філософ, методолог науки. Ще за життя здобув світове визнання. Став зачинателем кількох (рідкісне явище!) нових наукових напрямів, які й досі зберігають багатий евристичний потенціал — генетичної мінералогії, геохімії, біогеохімії, радіогеології, геоекології. Як уче ний-мислитель піднявся до масштабних світоглядних узагальнень: став разом із французькими вченими Е. Леруа і П.-Т. де Шарденом основоположником учення про ноосферу, яке нині є символом грядущої цивілізації. Більше того, саме лекції В. І. Вернадського з геохімії в Сорбонні в 1922—1923 роках дали поштовх Леруа і де Шардену до розроблення теорії ноосфери.
В. І. Вернадський жив і творив у складні часи крутих соціальних зламів, війн, революцій, суспільних негараздів і одночасно в часи злету наукової творчості, бурхливого становлення індустріальної ери. І всупереч усім труднощам як учений і людина був переконаним оптимістом, бо вірив у силу науки, у те, що людство, озброєне знаннями, стає справді геологічною силою. «Попереду час науки» — говорив він. А на схилі літ зробив нам бадьорий посил: «Я вірю у величезне майбутнє і України, і Української академії наук».
А починався шлях генія до вершин світової науки із зацікавлення гімназиста Володимира Вернадського будовою кристалу звичайної харчової солі.