5 червня 2025 року в Інституті політичних і етнонаціональних досліджень (ІПіЕНД) ім. І.Ф. Кураса НАН України відбулася презентація наукового дослідження «Інституційна (не)спроможність держави в Україні: як розірвати замкнене коло», присвяченого аналізу інституційної спроможності української держави в умовах сучасних політичних викликів.
Захід відкрив директор Інституту академік НАН України Олег Рафальський, який наголосив на важливості дослідження, проведеного співробітниками відділу політичних інститутів та процесів, адже воно порушує фундаментальні питання ефективності влади, політичної стабільності та якості врядування.
Під час презентації дослідження «Інституційна (не)спроможність держави в Україні» ключові рамки аналізу інституційної спроможності окреслила завідувачка відділу політичних інститутів та процесів ІПіЕНД ім. І.Ф. Кураса НАН України член-кореспондент НАН України Галина Зеленько. Вона наголосила, що інституційна спроможність держави — це не лише її здатність реагувати на виклики, а й ефективність у реалізації функцій через розробку політики, управління ресурсами та надання послуг. Керівник проєкту окреслила різні теоретичні підходи до цієї проблематики та вказала на необхідність комплексного оцінювання якості інститутів через індекси, показники стабільності та легітимності.
Авторський колектив, представляючи монографію, зосередив увагу на ключових висновках свого дослідження щодо функціонування державних інститутів, викликів та можливостей їхнього вдосконалення. У дослідженні доктора політичних наук Віталія Литвина, аналізується циклічність політичних режимів. Автор зосередився на функціонуванні інституту президентства в Україні, зазначивши хронічну нестабільність у відносинах між гілками влади. Він окреслив зміну форм правління, що не супроводжувалась належною інституціоналізацією. Особливої уваги було приділено політичній уніфікації після 2019 року, яка, на його думку, призвела до фактичної президенціалізації системи, посилення клієнтелізму та перетворення президентської влади на головного координатора міжінституційної взаємодії. Такий стан справ, за словами Литвина, створює замкнене коло «інституційної пастки».
Кандидат історичних наук Віталій Перевезій у своєму виступі дослідив конституційні зміни статусу парламенту, вказуючи на проблеми його функціонування в умовах змішаної форми правління, проаналізував зміни у статусі українського парламенту. Автор показав, як відсутність дієвих конституційних моделей взаємодії між гілками влади спричиняє фрагментацію процесів і ослаблює контрольні функції Верховної Ради щодо уряду.
Кандидат політичних наук Наталія Кононенко детально розглянула проблеми функціонування виконавчої влади, акцентуючи увагу на "дуальності відповідальності" урядів — між політичною залежністю від Президента і номінальною відповідальністю перед парламентом. Великий вплив президента на уряд та виконавчу владу поєднується із майже відсутністю інструментальної політичної відповідальності за діяльність уряду між електоральними циклами. Зазначила, що відсутність реальних механізмів підзвітності унеможливлює ефективний контроль і породжує дефіцит довіри до влади.
Кандидат політичних наук Світлана Брехаря звернула увагу на проблеми судової системи як ключового елементу інституційної спроможності. Дослідниця розглянула стан судової системи, виділивши проблеми рекрутингу суддів, низьку дисциплінарну відповідальність і критичний рівень недовіри до судів. Проаналізувала кадрові та дисциплінарні аспекти діяльності ВККС і ВРП, охарактеризувала хід реформування суддівського корпусу, а також вказала на тривалий брак довіри до суддів з боку суспільства, що ставить під сумнів легітимність усієї системи.
Доктор політичних наук Тетяна Ляшенко продовжила тему, описуючи «пастки» виконавчої влади, виокремивши три системні пастки української виконавчої вертикалі: політичного впливу, неформального управління та кадрового дефіциту. Авторка презентувала результати, отримані програмою SIGMA, які засвідчують низький рівень професійного розвитку, неефективність найму за заслугами та низьку оцінку доброчесності державної служби наприклад, лише 1 з 5 показників професійного розвитку держслужбовців відповідає міжнародним стандартам. За її словами, підвищення загальнодемократичних показників сприятиме зростанню індексів спроможності виконавчої вертикалі влади.
Кандидат політичних наук Світлана Ситник проаналізувала роль місцевих рад, розкрила питання спроможності місцевого самоврядування. Вона продемонструвала дані щодо активності обласних і районних рад, наголосила на впливі виборчих систем та адміністративно-територіального устрою. Було підкреслено, що без чіткої регламентації повноважень і стандартів, органи місцевого врядування часто не здатні ефективно впливати на формування політики.
Кандидат політичних наук Ростислав Балабан у своєму виступі порушив проблематику децентралізації. Він високо оцінив її потенціал, виділив позитивні аспекти децентралізації, зокрема, зменшення бюрократичних витрат, зростання фінансової автономії громад, наближення процесу прийняття рішень до громад, формування суб’єктності територіальних громад. Водночас звернув увагу на загрози, які виникають унаслідок браку кадрових ресурсів, неузгодженості міжгалузевих реформ і відсутності конституційного закріплення ОТГ. Він також підкреслив ризики рецидиву централізації в умовах воєнного стану та зауважив, що реформа потребує подальшого вдосконалення, особливо після війни, адже бракує механізмів захисту від централізації та недоброчесного врядування.
Василь Козьма завершив аналіз, звернувши увагу на інституційну основу конкурентної політики. Він навів невтішну динаміку позицій України в рейтингу економічної свободи (150-те місце з 165), пояснивши це зниженням ефективності регуляторної політики. Доповідач акцентував на важливості інституційної незалежності Антимонопольного комітету, прозорості розслідувань і здатності до реального впливу на ринок.
Дослідники зійшлися на тому, що інституційні пастки в Україні — це наслідок політичної мінливості, слабкої відповідальності органів влади, корупції та нестачі професійних кадрів. Для подолання цих проблем необхідні системні зміни: посилення незалежності судів, завершення децентралізації, реформа держслужби та створення механізмів реального контролю за владою. Як зазначили автори, подальший розвиток залежатиме не лише від політичної волі, але й від умов повоєнного відновлення.
Захід став значущою подією для представників наукового та експертного середовищ, оскільки порушив фундаментальні питання ефективності влади, та дотримання принципів демократичного управління. Серед стейкхолдерів, що взяли участь в обговоренні презентації, були представники Секретаріату Кабінету Міністрів України: Олександр Ярема – Державний секретар та Олег Войтович – заступник Державного секретаря, народний депутат України Олена Шуляк – Голова Комітету з питань організації державної влади, місцевого самоврядування, регіонального розвитку та містобудування та керівник проектів ГО Технології прогресу Олександр Стародубцев, який брав безпосередню участь у розробці реформи державного управління. До дискусії стосовно проблем інституційної спроможності долучились і представники наукової спільноти України та співробітники Варшавського університету – Агнешка Дудзінська та Антоні Камінські.
Загалом захід об’єднав 60 учасників, які взяли участь як офлайн, так і онлайн. Дискусія, що розгорнулась після презентація показала, що інституційні пастки в Україні потребують негайних рішень, підкреслила необхідність системних реформ, а також важливість подальшого наукового діалогу для пошуку ефективних шляхів розвитку державних інститутів.
В умовах тривалого повномасштабного вторгнення рф та потреби в післявоєнній реконструкції, формування сильної та відповідальної держави є не просто бажаним, а життєво необхідним кроком. Саме тому результати дослідження «Інституційна (не)спроможність держави в Україні: як розірвати замкнене коло» заслуговують на широку дискусію, подальше наукове осмислення та імплементацію у державну політику.
Електронна версія дослідження доступна за посиланням: https://bit.ly/4mGvFF5
За інформацією Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України
