Володимир Грабовий упродовж 26 років був правою рукою легендарного директора не менш легендарного Національного дендрологічного парку «Софіївка» НАН України члена-кореспондента НАН України Івана Косенка. Коли навесні 2022 року, в надзвичайно важкий для нашої країни час, Іван Семенович раптово відійшов у вічність, його найвідданіший учень і помічник перебрав на себе тягар відповідальності за один із найбільших і найстаріших українських пам’ятників містобудування й садово-паркової архітектури. Нинішній очільник «Софіївки» зітхає, що це робота у режимі 24/7, що вже 10-й рік поспіль не може піти у відпустку, але іншої долі для себе не бажає, бо парк став для нього, як і для його видатного попередника й наставника, любов’ю з першого погляду, справою всього життя. «Софіївкою» дійсно важко не зачаруватися. Та для збереження її краси й чарівності, а також для розвитку науки (так, дендропарк є ще й дослідницьким осередком) потрібна важка праця багатьох людей. Про те, як їм ведеться у воєнні часи, виконувач обов’язків директора Національного дендрологічного парку «Софіївка» НАН України кандидат біологічних наук Володимир Грабовий розповів пресслужбі НАН України.
Тут і далі фото пресслужби НАН України (якщо не зазначено інше)
Довідка
Національний дендрологічний парк «Софіївка» НАН України — видатний пам’ятник садово-паркового мистецтва світового значення кінця XVIII – початку XIX століть, пам’ятка паркобудування й архітектури України, занесена до Державного реєстру національного культурного надбання як музей природи і садово-паркового мистецтва – є науково-дослідним інститутом Національної академії наук України (входить до складу Відділення загальної біології НАН України). Як наукова установа у віданні Академії наук України перебуває від 1955 року, статус науково-дослідного інституту має від 2005 року. Є провідним науковим центром у галузі інтродукції, генетики, селекції та репродуктивної біології рослин, охорони флористичного різноманіття ex situ, декоративного садівництва і ландшафтної архітектури у південній частині Правобережного Лісостепу України, навчально-виховною базою для студентів закладів вищої освіти, учнів спеціальних навчальних закладів і загальноосвітніх шкіл, а також провідною установою в галузі садово-паркового будівництва та туристичною установою.
«Софіївка» розташована на мальовничих берегах річки Кам’янки в Умані на Черкащині. Парк збудував польський магнат Станіслав Щенсний Потоцький (1796 року) як подарунок для своєї дружини Софії Вітт. Для будівництва обрали долину річки Кам’янки, з огляду на природну красу цієї місцевості, виходи граніту як будівельного матеріалу та наявність води. Вдало використавши природний рельєф місцевості, Людвик Метцель застосував свій досвід військового інженера для спорудження штучних скель, гротів, створення ландшафтних ділянок. Саме тому «Софіївка» є взірцем пейзажної паркової композиції з води, землі, каменю, архітектурних споруд і скульптур. В основу композиції парку покладено сюжети з міфології стародавніх Греції та Риму. Парк є наочною ілюстрацією до окремих частин Гомерових поем «Іліада» й «Одіссея». Кожна композиція чи мала архітектурна форма містить певний задум, виражає ідею міфу чи якоїсь події. Площа парку – 179,2 га.
Поруч з історичним дендропарком нещодавно виріс новий об’єкт – фентезі-парк «Нова Софіївка». Раніше тут було 12 га пустищ і сміттєзвалищ, сьогодні – єдиний у Східній Європі дендропарк у стилі фентезі. До нього належать вхідна група з паркінгом, Регулярний сад, Українська садиба, Японський сад, майданчики для дітей, водоспад «Дракон». Цей парковий комплекс звільняє історичне ядро парку від надмірного антропогенного навантаження. У «Новій Софіївці» поєднуються природа, сучасне й традиційне мистецтво, різні світові культури, представлені унікальними композиціями й арт-об’єктами.
В історичному ж парку останнім часом було створено новий водоспад «Тризуб Посейдона», виготовлено та встановлено статуї засновників і перших власників парку Софії та Станіслава Потоцьких, реконструйовано Головну алею (асфальт замінено на гранітну бруківку, створено оглядове вікно з автентичною бруківкою 1838 року), відновлено історичну огорожу «Звіринця» (зараз там мешкають копитні тварини), створено систему автоматизованого поливу на історичній ділянці парку «Партерний Амфітеатр», а також водоспад «Медуза Горгона» й Егейська долина, які доповнили історичний вхід «Софіївки». Відповідно до вимог Флорентійської хартії, новостворений парковий комплекс у західній частині історичної «Софіївки» став осередком мобілізації рослин-інтродуцентів і впровадження нових наукових розробок у галузі паркобудівництва.
У «Софіївці» зібрано унікальний колекційний фонд рослин, що налічує 4665 видів і внутрішньовидових таксонів, зокрема 2200 деревних і 1300 трав’янистих рослин, близько 1165 тропічних і субтропічних рослин. Колекції інтродуцентів деревних і кущових рослин внесено до реєстру Національного надбання України.
Довідка
Володимир Миколайович Грабовий народився 11 грудня 1971 року в Умані (Черкаська область). Навчався в Уманському медичному училищі, де отримав диплом із відзнакою за спеціальністю фельдшера. Перше місце роботи –Уманська міська лікарня. У 1993–1998 роках навчався в Уманському сільськогосподарському інституті (нині – Уманський національний університет садівництва), по закінченні якої одержав диплом з відзнакою за кваліфікацією ученого агронома-плодоовочівника. 2002 року підвищив свій фаховий рівень у Міжнародній літній школі «Несвізька Академія» (Польща), здобувши диплом ландшафтного архітектора за напрямом «Практичні аспекти відновлення історичних садів та парків». 2004 року захистив кандидатську дисертацію «Біологічні основи інтродукції видів роду Platanus L. в Правобережному Лісостепу України та перспективи використання в культурі». 2008 року отримав вчене звання старшого наукового співробітника.
Від 1998 року й дотепер Володимир Грабовий працює у «Софіївці». Обіймав посади від техніка 1-ї категорії, інженера, помічника керівника, вченого секретаря, заступника директора з наукової роботи. З квітня 2022 року виконує обов’язки директора Національного дендрологічного парку «Софіївка» НАН України.
Має надзвичайно широкі наукові інтереси: вивчення рослинного світу України, інтродукція й акліматизація рослин, збереження та збагачення біотичного різноманіття України, вдосконалення об’єктів садово-паркового мистецтва. В науковому доробку Володимира Грабового – понад 120 наукових публікацій (одноосібних та у співавторстві) в українських і закордонних виданнях (зокрема п’ять монографій). Результати його досліджень використовують ботаніки, екологи, садові дизайнери й реставратори.
Лауреат Міжнародного конкурсу польського комітету ІСОМОS–IFLA, нагороджений орденом «За заслуги» ІІІ ступеня (2024), дипломом та премією імені професора Яна Захватовича (2002), відзнакою НАН України «За професійні здобутки», почесними грамотами Президії НАН України, Черкаської обласної ради, Уманської міської ради та Уманської районної ради, подяками Черкаської обласної військової адміністрації та Уманської районної військової адміністрації, відзнакою Уманської районної адміністрації «За заслуги перед Уманщиною». Член Українського національного комітету ICOMOS (Міжнародної ради з охорони пам’яток та історичних місць).
Життєве кредо: «Допоможи, якщо зможеш, і не очікуй на вдячність».
Володимир Грабовий
– Володимире Миколайовичу, «Софіївка» – надзвичайно гарний парк, але і дуже великий. Як ви з колегами даєте їй раду?
– Зараз доволі важко давати раду, фінансування незначне. Але колектив працює. Звісно, суттєво поменшало людей, які обслуговують «Софіївку». Бракує техніків-механіків, косарів, прибиральників. Важко повірити, що сьогодні парк прибирають усього четверо людей. Багатьох працівників мобілізували до Сил оборони України. Або ж вони мобілізувалися самі, як, наприклад, завідувач нашої лабораторії біотехнології, який з першого дня повномасштабного російського вторгнення пішов служити добровольцем. Дістав кілька поранень і перебуває на реабілітації. А щодо кадрового голоду, то історично це ще не критична для нас межа: у 1970-х роках на обслуговуванні парку лишалося всього 18 осіб [зараз у парку понад сто працівників].
– Чому так сталося?
– У той час ослаб інтерес до парків на зразок «Софіївки». Крім того, «Софіївка» тоді була не самостійною науковою установою, а підрозділом Центрального республіканського ботанічного саду АН УРСР [нині це Національний ботанічний сад імені М.М. Гришка НАН України], тому отаким належало бути нашому внутрішньому кадровому ресурсу згідно зі штатним розписом. Окремою науковою установою вона стала лише 1991 року. А від 2005 року ми маємо статус науково-дослідного інституту в структурі Національної академії наук України. 2000-ні роки виявилися найкращим періодом для розвитку «Софіївки» – і за обсягами бюджетного фінансування, і за науковими досягненнями, і в інших виконаних роботах. Площа парку зросла на 54 гектари, було споруджено адміністративний корпус (вхід із вулиці Київської), облаштовано нову велику ділянку – Грекову балку. Мало хто з наших нинішніх відвідувачів знає, що це не справа рук подружжя Потоцьких. Балку в її сучасному вигляді створили працівники парку на чолі з Іваном Семеновичем Косенком, який протягом усього свого директорування дуже вболівав за «Софіївку». Тому не дивно, що неформальна, народна назва Грекової балки – парк Косенка.
– Дійсно, ця ділянка справляє враження цілком органічної для «Софіївки».
– Так, тому що вона вдало вписана у загальний контекст парку. Наш головний корпус теж для багатьох виглядає як архітектурна пам’ятка часів Потоцьких, хоча це сучасна будівля.
Під час війни, ми змогли мобілізувати сили так, що утримувати парк належним чином і зберігати всі його історичні об’єкти. Хай там що, намагаємося розвиватися, залучати кошти благодійників, укладаємо меморандуми з партнерами.
– А чи допомагають «Софіївці» іноземні партнери, міжнародні організації? Якщо так – то як саме?
– Наш парк став частиною Європейського маршруту історичних садів.
– Які можливості це відкриває?
– «Софіївка» з’явилася на шпальтах усіх європейських путівників і туристичних маршрутів. Якщо раніше нас знали передусім як наукову установу і ми співпрацювали переважно з іншими ботанічними садами (а в ботанічних колах нас знають дуже добре), то тепер ми стали помітні і для пересічних європейців, яких хочемо привабити як відвідувачів.
Довідка
Тісні та плідні зв’язки «Софіївка» підтримує, зокрема, з Польською академією сільськогосподарських наук, закладом фізіографії і Арборетумом Болєстрашице, Варшавським ботанічним садом Польської академії наук, ботанічними садами Варшавського, Люблінського та Познанського університетів, Курницьким арборетумом Польської академії наук, музеєм-замком в Ланцюті (Польща), Сільсько- та лісогосподарським університетом імені Менделя у Брно (Чехія), Ботанічним садом університету Гутенберга (Майнц, Німеччина).
Відколи про наш парк у Європі дізналися більше, до «Софіївки» приїжджають волонтери з Німеччини, Франції, Великої Британії й інших країн. Вони здивовані, що в Україні є надзвичайно цікавий парк, який не поступається європейським. Він у гарному стані, має велику історію і велике майбутнє.
Крім того, у складі Асоціації «Європейський маршрут історичних садів» чимало експертів ЮНЕСКО, і вони звернули на нас увагу. Сподіваємося, що під час війни «Софіївці» нарешті, після більш як 20 років спроб, вдасться потрапити до списку Світової спадщини ЮНЕСКО – за спрощеною процедурою. Як загроженій пам’ятці.
– Є надія, що «Софіївці» нададуть цей статус так, як його надали історичному центрові Одеси?
– Є надія. Велика надія. Номінаційне досьє вже практично готове. Невдовзі подаватимемо його до ЮНЕСКО. Все через те, що «Софіївка» – унікальна, і це не просто слова. Кажуть, у нас тут багато чого перебудовано, є неавтентичні об’єкти, але люди, які так говорять, не зважають на автентичне й незмінне: гроти й решту мегалітичних споруд, створених наприкінці XVIIІ століття за технологіями, які досі лишаються загадкою (а для свого часу вони й поготів були на межі фантастики). Валуни не пересунути, не змінити їхньої структури та значення. А ще у нас діє єдина рукотворна підземна річка – теж результат творчості людського генія. Її природні аналоги є в інших куточках планети, а такої, як у нас, немає ніде. Усе це наша «родзинка». Взагалі мало де у світі є такі місця, як «Софіївка». Її неповторність потрібно використовувати і, звісно, максимально оберігати. Для цього ми залучали і залучаємо різних європейських партнерів.
Довідка
Універсальна цінність «Софіївки» полягає в поєднанні природної ландшафтної структури з архітектурними й мистецькими творами та зразками інженерної майстерності, що створило унікальну драматургію парку. Сентиментально-меланхолійний характер «Софіївка» успадкувала від «Аркадії» (парку біля Варшави), яку Софія Вітт відвідала 18–19 липня 1795 року (а Станіслав Щенсний Потоцький — десятьма роками раніше). Польські колеги запропонували «Софіївці» зробити транскордонний об’єкт номінації, тобто подати спільну заявку на включення до Списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Взаємозв’язок між цими об’єктами полягає не лише в тому, що «Аркадія» фактично послугувала прообразом для будівництва «Софіївки»: ці парки створювалися в один історичний період за мотивами грецької міфології.
– Коли почалися проблеми з енергетикою, – продовжує Володимир Грабовий, – ми одразу звернулися до Федерального уряду Сполучених Штатів Америки (а посередником став Польсько-американський культурно-освітній благодійний фонд Костюшка) – нам виділили 20 тисяч євро на придбання генератора. Це розв’язало частину проблем, і ми вистояли у найважчий період. Оскільки під час перших непередбачуваних вимкнень світла працівники парку залишалися ночувати на робочому місці, щоб не сталося ніякого лиха. Пізніше ми обладнали будівлі джерелами безперебійного живлення, поліпшили касове обслуговування, поставили фіскальні апарати. Сильна система контролю дала нам змогу отримувати максимально стійкі надходження навіть за малої відвідуваності.
– А як змінилася відвідуваність під час війни?
– Учетверо зменшилася.
– Скільки раніше було в абсолютних цифрах?
– Понад 600 тисяч відвідувачів на рік. Наприклад, 2021 року – близько 630 тисяч.
– За даними Державного агентства розвитку туризму України, внутрішній туризм у нашій країні не просто розвивається, а виходить на показники, які фіксувалися перед повномасштабним російським вторгненням. Чи відчувається це у «Софіївці», де ціни порівняно доступні?
– Торік відвідуваність була непогана. Проте велику частку наших відвідувачів становлять громадяни пільгових категорій, передусім люди з інвалідністю. Серед внутрішніх туристів, які приїжджають у «Софіївку», також дуже багато громадян, які за законодавством не мають права безкоштовно відвідувати такі території, як наш парк, але потребують реабілітації. Тож з морально-етичних міркувань і, безумовно, з вдячності до наших захисників, ми не беремо плати за вхід із військовослужбовців і членів їхніх родин. Бо травмовані війною люди, які втрачали близьких і здоров’я, мають відпочити. І ми даємо їм цю розраду. 2023 року наш парк прийняв понад 100 тисяч таких відвідувачів.
– Чи покриває держава ці витрати?
– Чинне національне законодавство не передбачає жодної компенсації для таких установ, як наша, за обслуговування пільгових категорій громадян.
– Цю прогалину варто врегулювати?
– Так. Потрібно на законодавчому рівні визначити механізм компенсації. Найкраща пільга – монетизована, тобто грошова виплата особам, які мають право на певну пільгу. В такому разі наша установа, маючи прозорий механізм продажу квитків, а отже, і статистику відвідування, могла б стабільно одержувати компенсацію. Коли за вхід платять усі, немає можливостей для зловживань і немає підстав для звинувачень у корупції. На жаль, ні такого механізму, ні жодного іншого наразі у законодавстві не закріплено. Як бюджетна установа, «Софіївка» не може займатися благодійністю, але ми й не можемо лишатись осторонь процесів, що відбуваються у нашій державі, і намагаємося максимально підтримати людей, які цієї підтримки потребують і заслуговують на неї. Для цього шукаємо інші варіанти: спільно з волонтерами і благодійниками проводимо заходи (ярмарки, виставки), на яких збираються кошти для допомоги Збройним Силам України.
– Чи підтримує «Софіївку» місцева влада, зокрема міська й обласна військові адміністрації?
– Ми розуміємо, що в цей час, на жаль, усім дуже складно. Так, нас підтримують, нагороджують грамотами і подяками. Але фінансування юридично неможливе, оскільки, повторю, чинне законодавство не передбачає компенсації чи грошової допомоги державним установам від місцевих бюджетів. Якось так склалося, що за всі 228 років існування від обласного чи міського бюджетів «Софіївка» не отримала жодної копійки.
– Ви сказали, що меценати таки знаходяться.
– Так, є небайдужі люди, які можуть собі дозволити допомогти нашому дендропарку. Наприклад, торік один великий підприємець власним коштом профінансував реконструкцію вхідної зони і ремонт двох павільйонів. Нам подарували вже готовий «продукт». Для «Софіївки» це була негрошова допомога, а благодійникові виконані роботи коштували майже 5 мільйонів гривень.
– Доволі солідна сума.
– Так. І результат очевидний, і до грошей ми як установа не мали жодного стосунку. Коли у вхідній зоні почали класти плитку, в інтернеті здійснявся галас: мовляв, під час війни «Софіївка» витрачає гроші на казна-що, а краще б купили дрони. А потім люди дізналися, що парк не вкладає у це бюджетних коштів, і резонанс ущух. Щоправда, за безпідставні та неправдиві звинувачення так ніхто нас і не перепросив. Бачте, хай яка корисна справа у нас робитиметься – неодмінно знайдуться опоненти, яких щось та не влаштує. Але добре, що є інші люди, які нам допомагають, і, на щастя, їх теж немало. До речі, минулий рік ми завершили з непоганим фінансовим результатом. Попри те, що взимку пускаємо всіх відвідувачів без квитків. Оскільки ми не можемо надати повний пакет послуг (не працюють фонтани і водоспади, немає екскурсійного обслуговування, а через відсутність водопостачання громадські вбиральні у парку поки що не пристосовані до роботи в холодний період), то і не беремо плати за вхід. Крім того, у зимові місяці відвідуваність падає. Хоча, звісно, до нас приходять. Щонайменше уманці, які і в інший час гуляють у парку. Бігають спортсмени. Тому ми продовжуємо вивозити сміття. На решту, на жаль, не можемо витрачатися – заощаджуємо. Не запускаємо навіть самоплинні фонтани. Так, у нас чимало нових і гарних об’єктів, але кошторисна вартість обслуговування водоспадів і фонтанів сягає 10–12 мільйонів гривень на сезон. Це сумарна вартість електроенергії, консервації та розконсервації. Нинішній потік людей не покриє наших витрат. Щоб компенсувати кошти на функціонування самих лише фонтанів, потрібні 200 тисяч відвідувачів, які заплатять за свої квитки. Інакше «Софіївка» залізе в борги і збанкрутує. На жаль, це ще одна тема для численних маніпуляцій: нас звинувачують у тому, що парк не поважає відвідувачів і не хоче зробити їм приємність; пророкують, що обладнання зіпсується, якщо не працюватиме. Ні, не зіпсується, і ніщо нікуди не подінеться. Насоси ми обслуговуємо в будь-якому разі – байдуже, працюють вони чи просто лишаються на зберіганні. Насправді вони швидше вийдуть з ладу, якщо працюватимуть за нестабільного електропостачання, а не лежатимуть на складі – змащені й законсервовані. Настане час – усе запрацює. Але в сьогоднішніх реаліях така видаткова частина для нас непідйомна. Витрати мають бути виправданими.
– Як «Софіївка» підготувалася до зими 2024/2025? Ви сказали, що установа має генератор. Як іще забезпечуєте безперервність досліджень? І взагалі що зараз із науковою діяльністю в дендропарку?
– У науці так само працюємо. 2022 року наші молоді дослідники отримали премію Президента України для молодих учених. Серед молоді маємо також стипендіата Президента України. Цьогоріч благодійники подарували «Софіївці» 15 стаціонарних комп’ютерів і 2 ноутбуки. Це теж важливо для нашої роботи. Плануємо придбати хороше джерело безперебійного живлення, яке забезпечить постійність досліджень. Поки що освітлюємо рослини у лабораторії біотехнології механічним способом, але і там збираємося поставити безперебійник. А головне: зараз можемо закуповувати всі необхідні реактиви для цієї лабораторії. На додачу до придбаного за кошти Федерального уряду США, ми отримали ще 5 генераторів від благодійників. За потреби використовуємо їх, коли проводимо наукові заходи, зокрема конференції, а також якщо необхідно попрацювати з комп’ютерами й іншою технікою на робочих місцях. Ну, і завжди є можливість працювати дистанційно або за гнучким графіком. Тобто зараз наші фахівці мають усе, чого потребують, і загалом науковий процес у «Софіївці» триває без перерв. Завдяки цьому ми створили кілька живильних середовищ для деревних рослин, зокрема для біотехнології груші, а також для розмноження червонокнижних рослин у лініях. Наприклад, досліджуємо мерингію бузьку (Moehringia hypanica) – рідкісну рослину, яка практично зникла у природі, лишилися тільки невеличкі її локалітети. Ми ж отримали і регенеранти, і адаптовані рослини спанкусу, які квітують. Їх можна реінтродукувати, тобто повертати у природу.
Лабораторія мікроклонального розмноження рослин
Довідка
До основних напрямів діяльності дендропарку «Софіївка» належать:
• дослідження, моніторинг, збереження й охорона рослинного світу Лісостепової зони України;
• інтродукція, акліматизація, біотехнологія, селекція та репродуктивна біологія рослин;
• садово-паркове та ландшафтне будівництво.
Науковці дендропарку вивчають, аналізують і узагальнюють досягнення дендрології та садово-паркового мистецтва, визначають можливості їхнього використання в умовах дендропарку й інших парках України. За останні роки у «Софіївці» здобуто нові знання й оригінальні дані з найважливіших фундаментальних проблем інтродукції, акліматизації, генетики та селекції рослин; збереження біологічної різноманітності й охорони рослин ех situ й in situ; біологічних засад паркознавства й озеленення міст і сіл; збільшення видової різноманітності культурфітоценозів і екологічного моніторингу забруднення довкілля; біотехнології.
Структурними підрозділами дендропарку є наукові відділи:
1) дендрології та паркобудівництва (з лабораторією ландшафтного дизайну та проєктування, насіннєвою лабораторією та підрозділом дендрологів);
2) декоративних і плодових рослин (із лабораторією захисту рослин, лабораторією мікроклонального розмноження рослин і дослідно-виробничим розсадником);
3) трав’янистих рослин (із науковим гербарієм і підрозділом квітникарів).
В установі діють:
- дослідно-виробнича дільниця з плодово-декоративним розсадником площею 20 га і фундуковим садом площею 10 га, на якій розробляються новітні технології вегетативного (зокрема у спорудах мікродисперсного зволоження) й насінного розмноження інтродуцентів та інших нетрадиційних культур;
- лабораторія мікроклонального розмноження рослин, де розробляються новітні технології прискореного розмноження найцінніших для ботанічної науки, фармації та садівництва деревних та інших рослин із використанням елементів нанотехнології;
- насінна й цитологічна лабораторії, а також гербарій, в якому представлено понад 10 тисяч зразків рослин флор помірної смуги Євразії та інших куточків Землі.
Володимир Грабовий у софіївському гербарії
З того, що наразі не вдалося: ми не придбали кліматичних камер, бо досі розраховуємося за деякі борги ще 2018 року. Зокрема, згідно з рішенням суду, «Софіївка» має сплатити 1,8 мільйона гривень за облаштування Егейської долини. Якби не повномасштабне російське вторгнення, ми зробили б це ще позаторік, оскільки мали отримати додаткове бюджетне фінансування. Не склалося… Але ми працюємо і потихеньку виплачуємо цю суму. Звісно, всім не догодиш, і, на жаль, багато виконавців на нас ображені. Скажімо, ми планували найняти підрядника, щоб поремонтувати один із мостів, але кошторис робіт становив 450 тисяч гривень. Тому ми вирішили оновити міст самотужки, а витратними матеріалами вкотре забезпечили меценати. Знов-таки, «Софіївка» не витратила жодної копійки з бюджетних коштів. Робимо все, щоби парк завжди був привабливий. Головне наше завдання зараз – запобігти деградації, руйнації. На самому початку великої війни, навесні 2022 року, «Софіївка» близько місяця стояла закрита і без догляду. Потім я запросив представників військової адміністрації і показав їм, які природні процеси відбуваються, якщо цю територію занедбати. Парк дичавіє, перетворюється на хащі. Тому потрібна постійна робота людей.
– Який саме догляд потрібен?
– Передусім потрібно боротися з інвазивними рослинами – хмелем, дівочим виноградом, кленом американським. Вони агресивні, швидко ростуть і поширюються на значні площі. Ми постійно контролюємо та видаляємо ці й інші чужорідні види. Це одна велика проблема. Друга: у «Софіївці» чимало столітніх дубів, ровесників парку. Їхня особливість полягає в тому, що вони циклічно відмирають. І початок повномасштабного російського вторгнення збігся з черговим циклом відмирання дубів. Багато аварійних дерев, небезпечних для відвідувачів, падаючи, перекривали доріжки у центральній частині «Софіївки». Тобто популяцію дубів теж потрібно регулювати.
– Замінюєте відмерлі рослини молодими?
– Замінюємо.
– А звідки отримуєте садивний матеріал?
– Садивний матеріал на заміну ми вирощуємо самі. 2022 року посадили півтори тисячі рослин дубу для відновлення Дубинки. Люди цікавляться, чому ми не викошуємо цю історичну ділянку. А от саме для того, щоби ці висаджені дуби піднялися. Деревам зараз важко: триває війна, змінюється клімат (температура підвищується, а кількість опадів зменшується) – і Черкащина, розташована на межі Лісостепу і Степу, знову стає степовою зоною. «Софіївку» ж створили у місцині з переважно степовою рослинністю, де дерев налічувалося щонайбільше з півтора десятка.
– Як підтримувати таку штучну систему? Адже природний ліс, напевно, має механізми саморегуляції. А що з дендропарком? Чи може він сам себе підтримувати на якомусь мінімально прийнятному рівні, щоб висаджена рослинність зберігалася?
– Ні. Штучна система потребує постійного догляду, постійного штучного підтримання. Тобто цей парк існуватиме рівно стільки, скільки за ним доглядатимуть. Тут практично неможливе утворення стабільного, стійкого природного угруповання, неможливий природний клімакс [відносно стійкий стан рослинного покриву]. Але якщо людина вчасно втручається, то стороннє око не помітить деградаційних процесів. І ми б хотіли, аби відвідувачі «Софіївки» теж усього цього не бачили. Однак нас обмежує законодавство. Річ у тім, що статтю 91 Закону України «Про природно-заповідний фонд України», яка за первісним задумом мала стосуватися лише природних заповідників, чомусь поширили також на штучно створені об’єкти – ботанічні сади й парки, пам’ятки садово-паркового мистецтва і дендрологічні парки. І це створює чимало проблем. Ми, наприклад, не можемо видалити з території парку понад 250 сухих ялин і замість них посадити нові.
– Але ж цих дерев уже фактично немає.
– Так, фактично їх немає. Але вони сприяють нехорошому ентомологічному фону – поширенню шкідників і хвороб.
– Як із цим боретеся?
– Обробляємо, але боротися важко. Наприклад, біозахист неефективний, коли ситуація перетнула критичну межу. У природних локалітетах є бодай якась імовірність самозаміни рослинності. Що відбувається у звичайних масивах дуба? Для нормального росту, розвитку, розмноження дубовим насадженням потрібен простір радіусом кількасот кілометрів, бо під час циклічного відмирання масив зміщується на периферію. Але софіївська Дубинка – це штучна система у місті, та ще й обмежена алеями. Тому не варто чекати стабільності й самовідновлення там, де їх не може бути. Зарадить лише вчасна штучна підтримка. У нашому випадку мертве дерево не може бути продуктивним. Люди переймаються, що, прибравши штучні дерева на локальній території, ми розірвемо харчовий ланцюжок: унаслідок зменшення популяції короїда впаде чисельність птахів, зокрема дятлів. Але такий підхід абсолютно неграмотний, коли йдеться про маленькі замкнені простори на кшталт «Софіївки». Тут мають працювати інші правила. Дехто побоюється, чи не почнемо ми рубати дерева на дрова. Скажу так: у нашому парку мають бути виключно стійкі й естетичні насадження. Для цього їх потрібно іноді замінювати. Безґлуздо саджати молоді дуби під сухими старими. Старі дерева рано чи пізно впадуть, знищать нові насадження і зведуть нанівець багато зусиль. Практика показує, що вчасної заміни дерев (у деяких випадках це потрібно робити раз на 15–20 років) відвідувачі навіть не помічають, бо угруповання загалом лишається сталим.
– Тобто зберігати сухі дерева, щоби у них вирувало якесь інше життя, є сенс тільки в природних екосистемах?
– Звісно. А для штучних це і не потрібно, і часом небезпечно. У «Софіївці» гуляють мами з дітьми, і не тільки. Словом, не можна ставитися до природи безграмотно. На невеличких площах законодавець має дозволити звичайне господарювання. Боротися варто радше з вирубками у Карпатах, бо звідти вивозять незрівнянно більші обсяги лісу, і ніякі заборони на це майже не впливають. На жаль, норма, яку я згадав, шкодить багатьом малим об’єктам, через неї ми втрачаємо пам’ятки садово-паркового мистецтва, зокрема Тальнівський парк. Це дилема і проблема всіх історичних парків в Україні. Ми безліч разів намагалися довести це Міністерству захисту довкілля та природних ресурсів України і Верховній Раді України. На жаль, парламентські фахівці оцінюють усі насадження в кубометрах, а не як живий об’єкт. Просимо їх: не робіть багато – просто внесіть одну-єдину зміну до статті 9.1: уточніть, що вона стосується лише об’єктів природно-заповідного фонду. Це все, що потрібно. Європейці, до речі, чудово розуміють різницю між природними і штучними об’єктами – національними природними парками і дендрологічними парками. У нас ця різниця нівельована, і це заважає утримувати штучні парки в належному вигляді.
– Україна ж ніби намагається гармонізувати своє законодавство з європейським.
– Зараз ми, на жаль, тільки калькуємо європейські норми, що стосуються природних об’єктів, лишаючи поза увагою штучно створені. Сформувати стійку систему в штучних умовах надзвичайно складно. Такі рослинні угруповання, як у «Софіївці», естетичні, але у природі вони не трапляються і без догляду людини швидко руйнуються – їх замінюють уже згадані агресивні інвазивні види, які, щоправда, теж довго не витримують. Скажімо, ясен швидко «відвойовує» території у дуба, але і швидко гине. Майже всі 70-80-річні дерева ясена – аварійні, мають вади, зокрема серцевинні гнилі. Натомість дуб навіть у не природних для нього умовах може прожити значно більше.
– Володимире Миколайовичу, Ваші власні дослідження присвячені хвойним рослинам, естетичним і привабливим цілорічно. А проте які перспективи вони мають у «Софіївці», з огляду на зміни клімату і повернення Черкащини до степових умов?
– У деякі періоди хвойні становили 16% серед усіх насаджень нашого парку.
Різноманіття софіївських хвойних рослин
Але в останні 5–6 років через зависокі температури чимало цих рослин гине – як у нас, так і по всій Україні. Шкодить також короїд, а дерева, які не догриз він, знищують вторинні шкідники. Найбільше страждають сосна Веймутова і ялини. Треба пояснити, що для хвойних властива поверхнева коренева система, котра перестає працювати, якщо ґрунт пересихає на глибину 1–1,5 метра. Коли волога надходить знову, регенерація відбувається дуже повільно (завдяки мікоризам – симбіозу гриба з корінням рослини). Через це чимало хвойних випадають з угрупування. Але хвойна рослина у будь-яку пору оживляє будь-який ландшафт, тому пробуємо висаджувати інші види.
Наприклад, ми помітили, що віднедавна у «Софіївці» чудово почуваються кедри, котрі раніше тут не росли. Є ще один вихід із ситуації. Попри те, що частина різноманіття ялівців теж доволі чутлива до кліматичних змін, серед інтродукованих видів трапляються особини, які мають вищу, ніж інші, стійкість до аридних, тобто посушливих, умов – браку вологи й надмірних температур. Розмножуючи такі рослини, ми отримуємо клони, за допомогою яких зможемо озеленювати «Софіївку», навіть якщо температурний режим зміниться ще більше. І не тільки у бік підвищення. Кунінгамія ланцетна та криптомерія японська, які не є нашими природними видами, витримують навіть зиму.
– «Софіївка», напевно, не лише приваблює відвідувачів з України та з-за кордону, а і є унікальною базою для студентської практики. Чи співпрацюєте із закладами вищої освіти?
– Практику в нас проходить дуже багато студентів, зокрема з Національного університету біоресурсів і природокористування України. Зараз, через війну, їх, зрозуміло, поменшало, але ми продовжуємо укладати угоди із закладами вищої освіти. Крім того, до «Софіївки» приїжджають не лише здобувачі освіти з факультетів садово-паркового мистецтва чи агрономічних факультетів, а й майбутні архітектори, будівельники (у нас діє Меморандум про співпрацю з Київським національним університетом будівництва і архітектури), художники (на пленерні заняття). Приймаємо студентів, які навчаються за спеціальністю «туризм»: на базі парку вони пробують себе і як гіди, і в інших іпостасях туристичного бізнесу. Цього року практиканти працювали також у нашій біотехнологічній лабораторії. Ніде правди діти, практиканти трапляються різні, дехто формально відбуває тут якийсь час. Але є і дуже завзяті люди, яких їхня справа дуже надихає. Цього літа до нас пленери приїжджали студенти-художники: то вони були на локації вже о четвертій ранку. Два роки поспіль – по три місяці – у «Софіївці» практикувалася студентка Херсонського державного університету. Вона сама зголосилася і вже підготувала дипломну роботу.
– Чи має Ваша установа ліцензію на підготовку докторів філософії?
– Ні. Остання наша аспірантка – Алла Конопелько – захистилася цього року. Але ми склали нову програму для третього освітньо-наукового рівня і проєкт договору з місцевим педагогічним університетом про підготовку кадрів. Сподіваємося невдовзі отримати ліцензію і відновити набір до своєї аспірантури. Поки що над цим працюємо.
Молодший науковий співробітник відділу декоративних і плодових рослин Національного дендрологічного парку «Софіївка» НАН України Алла Конопелько отримує диплом кандидата біологічних наук зі спеціальності 03.00.05-ботаніка. Фото Ольги Порохнявої. Джерело: фейсбук-група «Софіївки»
– Володимире Миколайовичу, яким Ви бачите найближче майбутнє «Софіївки»?
– Плануємо співпрацювати з кластером наукових парків (і вже підписали відповідний меморандум), готувати молоді кадри, створити міжнародну школу садівників і ландшафтників, перейти на енергоощадні технології.
«Софіївка» має стати осередком обміну досвідом між українськими й іноземними фахівцями. Сюди мають приїжджати садівники з Франції, Німеччини, Великої Британії, інших країн, у кожній з яких застосовуються власні підходи, культура догляду, мистецькі особливості – залежно від традицій і кліматичних умов. Українські фахівці з садово-паркового мистецтва, зокрема працівники «Софіївки», побували в різних куточках світу і запозичили багато цікавого досвіду. А от про наш досвід за кордоном переважно не знають. Маємо заповнити цю лакуну.
Ми також вважаємо, що потрібно більше фондів і більше додаткового фінансування для науки, тому що в нинішніх реаліях бюджетним установам буде дуже важко вижити, і навіть по закінченні війни вони не отримуватимуть належних коштів від держави. Тому варто вже зараз створювати дієві та життєздатні структури, які з різних джерел дофінансовували б такі установи, як наш дендропарк. Якась частина науки може бути прибутковою – їй потрібно дати можливість продавати свій продукт, щоб дотувати дослідження й одержувати результати високого рівня. Ми усвідомлюємо, що покладатися тільки на базове фінансування – це зараз шлях у нікуди. Тому «Софіївка» шукає альтернатив, боремося за ґранти і самі збираємося долучитися до створення фонду для підтримки фундаментальної науки. Маємо пропозиції, великий досвід і велике бажання працювати. Головне – втілити це все у життя. За останні 20 років нам багато чого вдалося, і вірю, що в наступні 20 років вдасться ще більше. На мій погляд, немає безнадійних ситуацій і немає нічого неможливого. Часом потрібно вміти зробити те, що необхідно, навіть коли ресурси вичерпалися. Найлегше сказати: не можу, бо немає коштів чи ще чогось. …На початку вторгнення на рахунку «Софіївки» лишалося 19 тисяч гривень, а людям необхідно було платити зарплату, потрібне було пальне. Після того, як нафтопереробні заводи розбомбили, воно продавалося тільки на чорному ринку. Але ми знайшли вихід, зрушили з мертвої точки. Зіштовхнули свій корабель з мілини – і він поплив. Світ не без добрих людей. Нам простягли руку допомоги. І не раз. Тому не варто просто сидіти і чекати, доки хтось дасть. Почніть із себе – працюйте, шукайте. Вдихайте життя у те, що робите, і ваша справа житиме.
На Верхньому озері у дендропарку «Софіївка»
Дуже хочемо привабити молодь, оскільки це рушійна сила всіх процесів, і науки – теж. В українській науці – і в академічній, і в університетській – існує великий віковий розрив: замало дослідників середнього віку, які є сполучною ланкою між старшим і молодшим поколіннями. Цю проблему теж необхідно розв’язувати, тому що її негативні наслідки даються взнаки протягом десятиліть. Передусім слід заохочувати молодь не тільки йти у науку, а й лишатись у науці і передавати досвід наступникам.
І останнє. До 230-річчя «Софіївки», яке відзначатиметься 2026 року, готуємо стратегію її розвитку на наступні пів століття. Плануємо багато амбітних і кардинальних кроків.
Під час круглого столу «Розробка концепції розвитку Національного дендрологічного парку «Софіївка» НАН України» (Умань, серпень 2024 року). Фото Ольги Порохнявої. Джерело: фейсбук-група «"Софіївка". Національний дендрологічний парк НАН України» (https://www.facebook.com/groups/1134736829878272)
Щиро сподіваюся, що, попри війну і всі негаразди, «Софіївка» розвиватиметься. І розвиватиметься якнайкраще.
Спілкувалася Сніжана Мазуренко
Довідкову інформацію люб’язно надав Національний дендрологічний парк «Софіївка» НАН України
