Президія НАН України, Секція суспільних і гуманітарних наук НАН України, Відділення історії, філософії та права НАН України з глибоким сумом сповіщають, що 18 листопада 2025 року на 76-му році пішов із життя визначний український учений-археолог член-кореспондент НАН України Олександр Петрович Моця.
Олександр Петрович народився 30 травня 1950 року в с. Літки Київської області. Людина талановита й ерудована, він після закінчення у 1972 році Київського державного університету ім. Т.Г. Шевченка і проходження служби в армії (1972–1974) працював старшим лаборантом Археологічного музею АН УРСР (1974–1976). 1976 року він вступив до аспірантури Інституту археології АН УРСР (1976–1979), а 1980 року захистив дисертацію на здобуття ступеня кандидата історичних наук.
Від 1976 року його творча і професійна наукова діяльність була пов’язана з Інститутом археології НАН України (працював на посадах молодшого наукового співробітника, старшого наукового співробітника, завідувача сектору), в якому він написав дисертацію на здобуття ступеня доктора історичних наук (1991). Від 1997 року – завідувач відділу давньоруської та середньовічної археології.
2003 року його обрали членом-кореспондентом Національної академії наук України.
Діапазон наукових досліджень О.П. Моці охоплював найважливіші напрями археології та давньої історії України, серед яких археологічні пам’ятки, давні міста і села, виробничі осередки, торгові шляхи, етнокультурні взаємодії, міжцивілізаційні зв’язки, динаміка слов’яно-руського світогляду, найдавніші етапи формування української державності та культури.
О.П. Моця – провідний спеціаліст у галузі давньоруської та середньовічної археології, насамперед її польової складової. Він надзвичайно ефективно поєднував кабінетну та практичну, польову сторони дослідницької діяльності. Особливо цінував експедиційну роботу – розвідки q розкопки, через які пройшли сотні його учнів і послідовників.
Керував і брав активну участь у розкопках багатьох літописних міст і їхніх округи: Чернігова, Новгорода-Сіверського, Шестовиці, Батурина, Рогощі, Седнева, Липового, Клонова, Автуничів (Чернігівщина), Зеленого Гаю (Сумщина), давньоруського Поросся — Богуслава, Білої Церкви, Яблунівки, Торчеська (Шарків), Буків і багатьох інших регіонів і пам’яток.
Творчий доробок О.П. Моці добре знаний ученими-археологами й істориками багатьох країн світу. Його перу належить понад 300 наукових праць, серед яких індивідуальні та колективні монографії, посібники для студентів закладів вищої освіти. Він був також членом редколегій понад 20 наукових видань, зокрема журналів «Археологія», «Діалог. Історія, політика, економіка», «Сіверянський літопис», відповідальним редактором наукових збірників і монографій.
Водночас із науковою роботою Олександр Петрович завжди приділяв велику увагу питанням професійної підготовки та вихованню молодих кадрів. Протягом тривалого часу він викладав у Національному університеті «Києво-Могилянська академія», Чернігівському національному педагогічному університеті імені Т.Г. Шевченка, інших закладах вищої освіти. Серед його учнів чимало кандидатів і докторів історичних наук, які успішно працюють у науково-дослідних та освітніх закладах України й за кордоном.
За наукові досягнення йому присуджено Державну премію України в галузі науки і техніки (2002). Він є лауреатом премій НАН України імені М.І. Костомарова (1996) та М.С. Грушевського (2008), заслуженим діячем науки і техніки України (2012).
Світла пам’ять про Олександра Петровича Моцю – визначного науковця і талановитого педагога, чуйну і душевну людину, справжнього патріота України й археологічної науки – назавжди залишиться в серцях усіх, хто його знав і мав честь працювати з ним!
Президія Національної академії наук України
Секція суспільних і гуманітарних наук НАН України
Відділення історії, філософії та права НАН України