Як велика війна проти росії змінила і далі змінює українців? Чи вистачає нам стійкості, зокрема психологічної? Як мотивувати людей ставати на захист України зі зброєю в руках? Як заохочувати до повернення українських громадян, що перебувають за кордоном? Про все це і багато іншого директор Інституту соціології НАН України член-кореспондент НАН України Євген Головаха розповідав наприкінці 2024-го – на початку 2025 року в інтерв’ю інтернет-виданню «Українська правда», українській редакції «Радіо Свобода» і радіостанції «Громадське радіо».
Член-кореспондент НАН України Євген Головаха. Автор фото – Євген Руденко, джерело – інтернет-видання «Українська правда»
Про стресостійкість українців:
«Наприкінці 2022 року лише в 12% українців, що під час опитування перебували на підконтрольній Україні території, був високий рівень дистресу. Дистрес – це такий стан подовженого стресу, який позначається на ментальному і фізичному здоров’ї людей і може в перспективі впливати на їхню працездатність.
У жовтневому дослідженні 2024-го високий рівень дистресу спостерігався у 27,1% українців. А в 2025-му цей відсоток може бути ще більшим. <…> Хоча, на мою думку, на 2025 рік нашої життєстійкості вистачить. Я вважаю, що її має вистачити і на 2026 рік, коли росія почне сипатися через те, що не зможе забезпечити себе достатньою кількістю зброї і людей. <…>
До речі, знаєте, який найбільш потужний стресогенний фактор, згідно з нашими дослідженнями? Це переживання від того, що люди побачили в медіа. Але цей фактор був завжди на першому місці, він не змінюється».
«Так що на медіа велика відповідальність. Більше 80% кажуть, що саме це може спричиняти стрес. Так, стрес є, підвищилась тривожність, стало важче в психологічному сенсі, але головне: це не є визначальним показником морально-психологічної і соціальної стійкості. На другому місці — страх за життя і здоров’я близьких, і цей фактор не змінюється в порівнянні з 2023 роком. Тобто все одно переважна більшість [дві третини] українців, не зважаючи на всі тяготи війни, готові терпіти задля того, щоб в цій війні перемогти. <…> …українці демонструють високий рівень здатності протистояти навіть психологічним стресорам. Якщо врахувати, що багато людей перебувають у стані дистресу, ...все одно переважна більшість готові до спротиву заради того, щоб зберегти незалежність країни. І заради того, щоб Україна закінчила війну на справедливих умовах».
«…прогнозувати на 2025-й рік зневіру я би не став».
«Наскільки ви впевнені в перемозі України в війні з Росією? Таке запитання є в нашому дослідженні. В грудні 2022-го року повністю впевнених було три чверті опитаних, разом із скоріше впевненими – 96%, а зовсім не впевнених – тільки один відсоток.
В листопаді 2024-го повністю впевнених було 39%, скоріше впевнених – 28%. Це не значить, що більшість людей не вірять у перемогу. Але в них з’являються певні сумніви і вагання.
Я не бачу в цьому нічого драматичного. Ці дані достатньо чітко корелюють із тим, що ми маємо з психологічним станом людей, з їхніми уявленнями про майбутнє. <…> [Водночас] зараз більше трьох чвертей опитаних бачать ситуацію обнадійливою для України».
Про труднощі мобілізації та способи їхнього подолання:
«Для того, щоб з’явилася хвиля громадянської свідомості, пов’язаної з війною, потрібна та шокова ситуація, в яку ми потрапили на початку повномасштабного вторгнення. Тепер, на жаль, стався процес рутинізації війни у свідомості. Багатьом здається, що війна сама собою йде.
Для того, щоб більшість людей розуміли, що само собою нічого не виходить, нам треба шукати шляхи впливу на свідомість пересічних людей. Треба пояснювати, що Україна знаходиться в стані екзистенційних загроз. Якщо ми не будемо її захищати, вона зникне. І росія погодиться на існування конкретних людей тільки в тому випадку, якщо вони відмовляться від своєї ідентичності.
Зараз 80% жителів України насамперед вважають себе громадянами своєї держави. Якщо не буде України, ким вони себе вважатимуть?»
«Тут така дійсно дивна ситуація, що іноді дуже велика частина населення просто не розуміє, наскільки це страшно. Ну а як вони можуть зрозуміти, якщо десь там йде страшна війна, де просто жах повний, а десь люди живуть майже без змін. <…>
95% кажуть, що для них це велика цінність – вільна, незалежна Україна. І для всіх. Так як же її не захищати, якщо це велика цінність? <…>
По-перше, [громадянам України потрібно] пояснювати [що це абсолютно реальна ситуація, що ми можемо втратити країну і стати рабами в дуже жахливій системі]. По-друге, створити систему мобілізації людей. Якщо це війна за виживання країни. <…> Це страшна ситуація, але в цій страшній ситуації доведеться, мабуть, робити вибір».
«Переважна більшість українців вірить у долю.
Українці схильні до екстернальності – є такий психологічний термін. Екстернальність – це коли ти вважаєш, що в твоєму житті все вирішуєш головним чином не ти, а зовнішні обставини. А інтернальність, це коли ти визнаєш вплив зовнішніх обставин на твоє життя, але відповідальність за події у житті береш на себе.
В Україні екстерналів більше, ніж інтерналів.
Коли ми питаємо людей про патріотизм, то абсолютно переважна більшість – патріоти. Але, незважаючи на це, багато людей вірить, що все владнається саме собою. Вони скоріше готові чекати, поки це станеться, ніж ризикувати життям. Можливо, тому українці не можуть багато в чому досягти успіхів в державотворенні».
Про перспективи повернення українських біженців:
«Важко передбачити, скільки людей з тих мільйонів, які після 24 лютого 2022-го опинилися за кордоном, повернуться в Україну. Навіть якщо сьогодні вони заявляють про такі наміри, це не означає, що вони справді повернуться.
Очевидно, що з кожним роком війни ми втрачаємо цей потенціал. Бо з кожним роком все більше переселенців адаптуються за кордоном. Ті, хто отримають роботу, влаштують дітей, скоріш за все не повернуться.
Я завжди посилаюся на досвід балканських війн. Там теж було багато тих, хто тікав від війни. Зрештою з них повернулися 30%.
Тому я вважаю, якщо нинішня гаряча фаза війни триватиме до п'яти років, можна розраховувати, що повернуться в країну від 30 до 50% від загальної кількості тих, хто поїхали з 2022-го. А скільки саме, залежатиме від того, яку програму повернення ми зробимо, яке на той момент у суспільстві домінуватиме ставлення до цих людей. <…>
Нам справді потрібна не формальна єдність, а змістовна консолідація. Бо формальної єдності достатньо хіба що в тоталітарній країні. Там можна наказати бути єдиними і будуть єдиними. А куди вони подінуться: якщо не будеш єдиним – будеш у тюрмі.
А нам треба шукати змістовні шляхи консолідації людей, щоб повертати тих, хто виїхав, у законний спосіб».