28 лютого 2025 року відбувся спільний японсько-український симпозіум, організований Інститутом соціальних досліджень Охара (Японія) та Державною установою «Інститут всесвітньої історії НАН України». Захід пройшов в онлайн-форматі на платформі Zoom у межах спільного японсько-українського дослідницького проєкту «Японія та Україна. Далекі та близькі партнери: історичні передумови, виклики та перспективи».
З вітальним словом виступили професор Університету Хосей, заступник директора Інституту соціальних досліджень Охара (Японія) Рікако Шіндо та заступник директора з наукової роботи Державної установи «Інститут всесвітньої історії НАН України» (Україна) кандидат історичних наук Вікторія Солошенко.
У першій частині симпозіуму попередній директор Інституту соціальних досліджень Охара професор Акіра Сузукі представив доповідь «Спільний японсько-український видавничий проєкт», у якій окреслив зміст майбутнього видання та внесок японських дослідників. До збірника увійдуть наступні статті: «Трудова дипломатія профспілок гірників у Японії та Радянському Союзі в епоху «холодної війни»: як японські шахтарі сприймали умови праці та життя радянських шахтарів і функції їхніх профспілок» (професор Акіра Сузукі); «Співжиття японських і радянських громадян на окупованому Радянським Союзом Південному Сахаліні після Другої світової війни: спогади японських репатріантів про українських поселенців» (професор Університету Хосей Рікако Шіндо); «Поточний стан прийому та підтримки українських евакуйованих у Японії» (доцент Університету Хосей Сатомі Ера); «Україна – репрезентація селянської революції: сприйняття України японськими анархістами у 1920-1930‑х роках» (науковий співробітник Інституту соціальних досліджень Охара Рінзо Іто); «Війна в Україні та антивоєнні рухи в Японії: аналіз протестних подій» (доктор філософії, запрошена викладачка факультету соціальних досліджень Університету Хітоцубаші Юта Овада).
Директор Державної установи «Інститут всесвітньої історії НАН України» член-кореспондент НАН України Андрій Кудряченко виступив із доповіддю «Підтримка України Японією в контексті російсько-української війни: стан і перспективи». Він проаналізував основні напрями співпраці між Україною та Японією в умовах російської агресії у 2014–2025 рр., виокремивши два ключові етапи. Перший етап охоплює період від анексії Криму в лютому 2014 р. та початку війни на Донбасі до 2021 р. Другий – від повномасштабного вторгнення 24 лютого 2022 р. до сьогодення. Японія стала єдиною азійською країною, яка з 2014 р. запровадила санкції проти Росії та послідовно підтримувала всі резолюції ООН, що засуджували російську агресію. У 2014–2021 рр. рівень японської допомоги Україні був співмірним із підтримкою Європейського Союзу. Після 24 лютого 2022 р. Токіо рішуче засудив новий етап російської агресії та значно розширив свою підтримку України. Японія прийняла близько 2 300 українських переселенців, забезпечивши їх житлом, медичним страхуванням і фінансовою підтримкою. Загальний обсяг допомоги, наданої Україні з березня 2022 р., перевищує 12 млрд доларів. Відповідно до «Угоди про підтримку України та співробітництво між Україною та урядом Японії» (червень 2024 р.), Токіо продовжуватиме надавати допомогу протягом усього десятирічного періоду дії документа.
Заступник директора з наукової роботи Державної установи «Інститут всесвітньої історії НАН України» кандидат історичних наук Вікторія Солошенко у своїй доповіді «Науково-технічне та освітнє співробітництво між Україною та Японією (сер. ХХ – поч. ХХІ ст.)» висвітлила розвиток українсько-японських зв’язків у науково-технічній та освітній сферах. У радянський період характер українсько-японських контактів значною мірою визначався політикою Москви, що спричиняло їх періодичне «заморожування» або активізацію. Важливою віхою стала Радянсько-японська декларація 1956 р., яка офіційно припинила стан війни між країнами та відкрила можливості для науково-технічного співробітництва. Детально проаналізовано внесок українських учених у розвиток наукових зв’язків із Японією. Починаючи з 1960‑х рр., Національна академія наук України сформувала сталі традиції міжнародного співробітництва з японськими науковими установами, які активно розвиваються й сьогодні. Сучасне партнерство Києва та Токіо у науково-технічній та освітній сферах ґрунтується на угодах про взаємне визнання дипломів, роботі Українсько-японської комісії з науково-технічного співробітництва та «Спільній заяві України та Японії про нове партнерство у XXI столітті», підписаній у березні 2005 р. Після початку повномасштабного вторгнення Росії у 2022 р. інтерес до України в Японії значно зріс. У Японії видають книги про Україну, експерти проводять лекції та круглі столи в університетах, а з 2022 р. українську мову почали викладати у Токійському, Кіотському університетах та університеті Кобе Гакуін. Позитивна динаміка розвитку українсько-японських відносин, особливо в галузі науки та освіти, створює міцну основу для подальшого поглиблення співпраці та зміцнення дружніх зв’язків між двома державами.
Особливий інтерес японських колег викликала поїздка президента Академії наук України академіка Бориса Патона до Японії у 1965 р. Чому його запросили до Японії? Яке значення мали його контакти з японськими науковцями та підприємцями для українського суспільства? Ці питання розкрила доцент Вікторія Солошенко, зазначивши, що вони залишаються важливими для розуміння витоків українсько-японського науково-технічного співробітництва.
Старший викладач кафедри військової підготовки Національного університету оборони України Наталя Солошенко у доповіді «Подолання ядерних та техногенних катастроф: спільна боротьба України та Японії» зупинилась на наслідках ядерних і техногенних катастроф, що сталися в обох країнах, а також проаналізувала заходи, вжиті для їхнього подолання. Зокрема, йшлося про аварію на Чорнобильській АЕС 26 квітня 1986 р. та катастрофу на японській АЕС «Фукусіма-1» 11 березня 2011 р., яка, за оцінками Міжнародного агентства з атомної енергії, єдина за своїм масштабом співмірна з Чорнобильською трагедією. Перші контакти з Японією у сфері ліквідації наслідків Чорнобильської аварії були встановлені ще у 1986 р., коли до СРСР прибули японські радіологи, що мали унікальний досвід лікування постраждалих від атомних бомбардувань Хіросіми та Нагасакі. У вересні 1990 р. між Японією та Радянським Союзом було підписано Меморандум про надання медичної допомоги потерпілим внаслідок аварії на ЧАЕС. Попри суттєві відмінності між аваріями на Чорнобильській АЕС і «Фукусімі-1», у посткатастрофічний період простежуються спільні виклики. Це стосується не лише ліквідації наслідків катастроф, а й інформування населення про рівень радіаційного забруднення, його вплив на здоров’я, проведення профілактичних заходів медичного захисту та соціальної підтримки постраждалих.
Японські колеги також поділилися власними враженнями, зазначивши, що в Японії існує значна кількість людей, які виступають проти використання атомної енергії.
Старший науковий співробітник Державної установи «Інститут всесвітньої історії НАН України» кандидат економічних наук Євген Припік присвятив свою доповідь «Розвиток японсько-в’єтнамського співробітництва та його вплив на позицію В’єтнаму щодо російсько-української війни» аналізу становлення та динаміки політичних і торговельно-економічних зв’язків між двома країнами. Дипломатичні відносини між Японією та В’єтнамом були встановлені у 1973 р., а у 2009 р. їх підняли до рівня стратегічного партнерства, що відкрило нові можливості для співпраці. Останні десятиліття Японія залишається одним із ключових зовнішньоекономічних партнерів В’єтнаму та другим за величиною інвестором у його економіку. Водночас вона є найбільшим донором В’єтнаму в межах програми Офіційної допомоги в цілях розвитку (ODA), активно сприяючи реалізації національної стратегії індустріалізації та модернізації країни. У доповіді також розглянуто вплив японсько-в’єтнамської співпраці на офіційну позицію В’єтнаму щодо російсько-української війни. Зокрема, проаналізовано фактори, які зумовили політику нейтралітету Ханоя.
Друга частина симпозіуму була присвячена реаліям російсько-української війни, її наслідкам для населення та змінам у повсякденному житті України.
Старший науковий співробітник, провідний науковий співробітник Державної установи «Інститут всесвітньої історії НАН України» доктор політичних наук Микола Фесенко у доповіді «Історична пам’ять Маріуполя та уроки врегулювання військового конфлікту в Україні» проаналізував, як широкомасштабна війна Росії проти України змінила сприйняття міста, вплинула на збереження та переосмислення його історичної спадщини. Доповідь мала особливий емоційний відтінок, адже сам науковець родом із Маріуполя, де до початку війни мешкала його родина. У виступі докладно описано економічне, культурне й освітнє значення міста до початку бойових дій, а також масштабні руйнування, гуманітарну катастрофу та людські втрати, яких зазнав Маріуполь з 2022 р. До війни в місті мешкало майже пів мільйона жителів, однак після активних боїв (весна 2022 р.) залишилося лише близько 150 тисяч. Маріуполь був ключовим промисловим центром: у місті працювали металургійні гіганти – комбінати імені Ілліча та «Азовсталь», завод важкого машинобудування «Азовмаш», Маріупольський морський торговельний порт, Азовський судноремонтний завод. Однак унаслідок активних бойових дій промислова та цивільна інфраструктура міста зазнала катастрофічних руйнувань. За офіційними підрахунками, під час бойових дій загинули щонайменше 25 тисяч людей, з них 5–7 тисяч – під завалами зруйнованих будівель.
У завершальній частині директор Державної установи «Інститут всесвітньої історії НАН України» член-кореспондент НАН України Андрій Кудряченко підбив підсумки наукового заходу. Після цього відбулося відкрите обговорення. Організатори та учасники симпозіуму підкреслили значущість кожної теми, розкритої у відповідних доповідях та провели їх детальне обговорення. Міжнародний симпозіум засвідчив високий рівень зацікавленості як українських, так і японських дослідників у подальшому розвитку академічної співпраці. Було окреслено напрями майбутніх спільних проєктів і визначено ключові теми для подальших досліджень. Захід став важливим кроком у розширенні двостороннього діалогу та сприяв поглибленню наукового й культурного обміну між Японією та Україною.
За інформацією Державної установи «Інститут всесвітньої історії НАН України»
