Як масова еміграція українців, спричинена повномасштабним російським вторгненням, впливає і впливатиме на економічну та демографічну ситуацію в Україні? Як заохочувати українських біженців повертатися додому, чи реально це робити вже зараз, які кроки потрібні й на який ефект можна сподіватись? Що стимулюватиме українців обирати країною проживання саме Батьківщину? Про все це в інтерв’ю інтернет-виданню «РБК-Україна» розповів старший науковий співробітник Інституту демографії та проблем якості життя НАН України кандидат економічних наук Олексій Позняк.
Про наслідки масштабної еміграції:
«Це досить великі масштаби [вимушеної еміграції українців]. І це серйозний удар і по демографії, і по можливості забезпечення економіки робочою силою, і взагалі просто по тому, щоб держава функціонувала нормально. Це дуже серйозна проблема. <…> [У найближчому майбутньому] Ми можемо побачити проблеми на ринку праці. Буде важко знайти людей на певні вакансії, особливо певних спеціальностей. Щодо зарплат – можливо, будуть якісь підвищення, але цей фактор теж має певні межі. <…> Втрата значної кількості людей молодого та середнього віку, зокрема, жінок призведе до зниження народжуваності і відповідного зменшення потреб у дитячих дошкільних та шкільних закладах. А це викличе зростання безробіття представників відповідних професій. Крім того, міграційні втрати призведуть до посилення старіння населення і збільшення навантаження на ті прошарки суспільства, які є виробниками матеріальних благ та платних послуг».
Про умови, за яких можливе повернення біженців:
«Якщо значна частка мігрантів повернеться, то це якраз і буде сприяти економічному розвитку. А це можливо, зокрема, за умови завершення війни і встановлення безпеки. Друга умова – чи будуть можливості працевлаштування.
Зараз часто йдуть розмови про інвестиції, які будуть вкладені в українську економіку в процесі повоєнного відродження. Якщо це дійсно збудеться, то ми можемо розраховувати на повернення значної частини наших мігрантів і на притік мігрантів з інших країн. <…>
Загалом ще до повномасштабного вторгнення і навіть ще до початку гібридної війни експерти оцінювали: за умови, якщо зарплата на батьківщині буде десь приблизно 70% від рівня зарплати в країні-реципієнті, то це серйозний стимул для повернення біженців. Ця різниця в 30% компенсуються тим, що людина перебуває в правовому полі своєї держави. Компенсується тим, що тут все навколо рідне. <…>
Зіграти роль може те, що повернеться частина мігрантів, яка цінує свої минулі кар’єрні здобутки. Це ті, хто в Україні працював на престижних роботах, а за кордоном мало хто може влаштуватися на аналогічні. Більшості там пропонують роботи достатньо прості.
Відчуття зниження соціального статусу – це дуже серйозний удар, в тому числі психологічний. І можливість відновити цей статус навіть при менших заробітках – це теж може бути стимулом для повернення. Ну і якщо ми говоримо про заробітки, то треба мати на увазі, що в Україні вони хоч і менші, але й ціни зазвичай нижчі, ніж в країнах Євросоюзу. Купівельна спроможність – це все-таки не те саме, що заробітна плата. <…>
Ще до найбільш важливих чинників можна віднести житло. Бо багатьом немає куди повертатися, і якщо немає можливості отримати житло без того, щоб віддати геть усі свої гроші, то це буде утримувати біженців від тяги до повернення. <…>
Впливатиме й відбудова громад в цілому. Якщо людина живе в комфортному житлі і має хорошу роботу, але при переміщенні умовно з пункту А до пункту Б бачить руїни, то це не сприятиме хорошому самочуттю. Це буде людину пригнічувати. А це може відобразитися і на якості трудової діяльності, і на ситуації в сім’ї, і на психологічному стані.
Звісно, будуть відігравати роль доступ до медичних послуг, до соціальних послуг, освіта. Дітям важливо мати можливість конвертувати свої знання, які вони отримали в приймаючих країнах, вже в українській школі. Щоб їм було зараховано ті предмети, які співпадають або є близькими.
Також людям важливо бачити, що в Україні відбувається боротьба з корупцією, що діє верховенство права. Держава має бути орієнтованою до людини. <…>
А на даному етапі треба просто підтримувати з ними [українцями за кордоном] зв’язки, показувати їм і демонструвати, що держава зацікавлена в них, що про них не забули. Показувати, що держава хоче з ними співпрацювати. Треба підтримувати зв’язки з громадськими організаціями українців за кордоном.
Також важливе навчання наших дітей в українській міжнародній школі, і навчання іншими шляхами за нашою національною програмою. Якщо дитина відвідує школу в приймаючій країні, це буде важко, але тоді треба сприяти тому, щоб діти хоча б вивчали ті предмети, які не викладають у тих школах, куди вони ходять. Це історія України, українська мова, література. <…>
Один з напрямків політики держави, який треба впроваджувати вже зараз, – це пояснювати населенню, що нам потрібні наші люди, які виїхали. Що так, вони не платили податки Україні, але вони були в безпеці і можуть приносити користь для України в майбутньому. Стимулювати толерантність у суспільстві – це один з важливих напрямків нашої державної політики».
Про перспективи рееміграції українців і значення діаспори:
«[Кількість українців, готових повернутися додому] Залежить ще від того, по якому сценарію вона [війна] завершиться. Якщо це буде просто заморозка без серйозних гарантій непродовження, – це одне. Якщо дійсно будуть серйозні гарантії, якщо буде повернення принаймні частини території, яку окупувала росія, це буде інша ситуація. Можна говорити, що близько половини може повернутися, а біля половини – не повернеться.
Чи будуть обіцяні інвестиції? Якщо будуть, то повернеться більше людей. На жаль, зараз маємо дуже багато невизначеності з усіма величинами, які пов’язані з вимушеною зовнішньою міграцією наших громадян.
Про що нам каже світовий досвід? Основна маса тих, хто повертався, поверталася саме в перші роки після завершення війни. Про це свідчить досвід війн у колишній Югославії. Водночас частина людей з цих країн осіла в інших державах і там проживає до цих пір. <…>
І в цілому є загальна міграційна закономірність: чим довше триває сама міграція, тим більша частка мігрантів не повернеться. Це фактор, який має місце в усі часи в усіх народів. <…>
Біженців, які виїхали саме через широкомасштабну війну, повертати легше. Тому що серед трудових мігрантів досить небагато тих, хто займався висококваліфікованими роботами в Україні, і вони загалом задоволені рівнем тих робіт, які вони мають. Тобто вони задоволені не тільки заробітною платою, але й саме роботою. <…>
…У нас є приклади потужних діаспор США в Канаді, які існують навіть більше століття, і люди там вважають себе українцями. Звичайно, що не всі люди українського походження відчувають зв’язок з Україною. Це об’єктивна реальність. Але все одно діаспора залишається достатньо потужною. І якщо в нас є такі ж потужні діаспори в європейських країнах, то це можуть бути наші лобісти. Бо завжди в світі потужна діаспора, яка лояльна до держави свого походження – це посилення впливовості цієї держави».