Комісаренко Сергій Васильович

Біографія

Сергій Васильович Комісаренко народився 9 липня 1943 року в евакуації у місті Уфа. Українець. Академік Національної академії наук (НАН) України (обраний 1991 року) та Національної академії медичних наук (НАМН) України (обраний 1993 року), доктор біологічних наук, професор. Почесний доктор Кінґстонського університету (Велика Британія, 1997) та Північнолондонського університету (Велика Британія, 1997). Почесний професор Одеського національного університету ім. І.І.Мечникова (2010), Інституту мікробіології і імунології ім. І.І.Мечникова НАМН України (2011), Національного медичного університету імені О.О. Богомольця (2021). Почесний член Польського біохімічного товариства (2011) та Всесвітньої організації імунопатологів (2013). Лауреат Державної премії УРСР (1979), премій НАН України імені О.В. Палладіна (2002) й імені І.І. Мечникова (2012), почесної нагороди «Golisano Global Health Leadership Award» (США, 2022) за організацію медичної допомоги особам із порушеннями розумової діяльності.

Академік Сергій Комісаренко є засновником молекулярної імунології в Україні. Головні напрями його наукової діяльності пов’язані з імунохімічним дослідженням протеїнів і пептидів. Він перший у колишньому СРСР започаткував дослідження імунохімічної структури пептидів і протеїнів, розробив методи імуноензимних досліджень і протокову цитофлуориметрію, одним із перших впровадив гібридомну техніку одержання моноклональних антитіл. Використовуючи імуноензимні методи аналізу, він одним із перших у світі здійснив маркування й ультраструктурне дослідження стовбурових клітин і використав імунопероксидазний метод для вивчення аксонного транспорту.

У відділі молекулярної імунології Інституту біохімії ім. О.В. Палладіна НАН України, яким академік Сергій Комісаренко керує від 1975 року, за допомогою моноклональних антитіл він спільно зі співробітниками здійснив імунохімічний аналіз фібрин(оген)у та продуктів його деградації, знайшовши не відомі раніше сайти, що беруть участь у полімеризації фібрину. Це дало змогу створити сучасні імуноензиматичні діагностичні методи кількісного аналізу розчинного фібрину, фібриногену та D-D димеру для моніторингу стану системи зсідання крові та небезпеки тромбоутворення. Він визначив терапевтичні агенти для запобігання тромбоутворенню на основі каліксаренів, пептидів і рекомбінантних одноланцюгових антитіл, а також нові кровоспинні засоби, зокрема гемостатичну пов’язку «Карбогемостат» для термінового зупинення масивних (часто летальних) кровотеч. Остання розробка призначена для військової медицини, медицини катастроф і клінічної практики.

Іще у 1970-х і 1980-х роках Сергій Комісаренко одним із перших у світі вивчив біологічну дію фосфорорганічних комплексонів – бісфосфонатів, виявив протипухлинну й імуномодулювальну активність метилен-бісфосфонової кислоти, на основі якої було створено лікувальний протипухлинний препарат «Мебіфон», розробив препарат «Мебівід» на основі бісфосфонатів і похідних вітаміну D (для лікування остеопорозу), препарат «Альфакогнітин» (для відновлення пам’яті й когнітивних функцій мозку людей) і «Коректин» (для лікування дітей із лейкемією). За керівництва Сергія Комісаренка вперше знайдено нікотинові ацетилхолінові рецептори (НАХР) на В-лімфоцитах, мітохондріях і мембрані ядра клітин тварин, а також вивчено біологічну роль НАХР. Досліджено роль поліреактивних (неспецифічних) імуноглобулінів і запропоновано методи розрахунків констант взаємодії антитіл з антигенами; одержано низку рекомбінантних антигенів, зокрема антигенів мікобактерій туберкульозу людини та великої рогатої худоби, окремих субодиниць дифтерійного токсину і моноклональних антитіл проти цих антигенів. Завдяки цьому створено сучасні діагностикуми для виявлення туберкульозу й дифтерії та бібліотеку моноклональних і рекомбінантних одноланцюгових антитіл людини й миші (потужністю понад 10 мільярдів специфічностей), зареєстровану як Національне надбання.

За ініціативи та керівництва Сергія Комісаренка у 1986–1991 роках було виконано унікальне для світу дослідження імунітету людей, які працювали на Чорнобильській АЕС після аварії. Наприклад, за допомогою протокової цитофлуориметрії мічених флуоресцентними моноклональними антитілами різних популяцій лімфоцитів і електронної мікроскопії відсортованих імунних клітин уже наприкінці 1986  року було вперше доведено, що низькі дози радіації (25 бер або 25 сГр), які вважалися безпечними для здоров’я людей, суттєво пригнічують систему природного імунітету, зокрема знижують кількість і активність природних клітин-кіллерів (NK cells), що відповідають за протипухлинний та противірусний імунітет людини. Сергій Комісаренко потім підтвердив це під час експериментів на мавпах в Інституті експериментальної терапії (Сухумі). Здобуті результати до 1990 року лишалися засекреченими, а пізніше їх визнали унікальними, і 1997 року Кінґстонський університет присвоїв Сергієві Комісаренку ступінь Почесного доктора наук «за відкриття чорнобильського СНІДу, пов’язаного із пригніченням імунної системи, зокрема системи «природного» імунітету».

Роботи Сергія Комісаренка мають велике науково-прикладне значення. Державною премією УРСР (1979) його нагороджено за імунохімічне дослідження білків молока. Він є керівником і співавтором винайдення технології отримання високоочищених, вірус- і пріон-безпечних протеїнів із крові людини, зокрема антигемофілічних факторів, імуноглобулінів тощо, а також низки інших лікувальних засобів і діагностикумів. За керівництва Сергія Комісаренка здійснено дослідження, спрямовані на створення імуновекторних молекул та імунотоксинів проти деяких форм злоякісного росту. Зокрема, з використанням кон’югатів токсичного синтетичного антибіотика стрептонегрину з антитілами проти пухлиноасоційованих антигенів було створено низку ефективних протипухлинних препаратів. Тоді ж вивчалася роль сигнальних молекул у лімфоцитах під час проходження синхронізованими лімфоцитами мієломи фаз клітинного циклу.

Під час пандемії інфекційної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 у 2020–2023 роках, Сергій Комісаренко очолював у Національній академії наук України робочу групу з проблем (наслідків) поширення коронавірусу SARS-CoV-2 в Україні. Чимало зробив для популяризації об’єктивної інформації у медіа, передусім на телебаченні (на його рахунку – кількасот виступів про цей вірус і про шляхи боротьби з ним), написав книгу про коронавірус. У відділі молекулярної імунології, яким він керує, створено два варіанти вакцини проти коронавірусу SARS-CoV-2. Перша вакцина – субодинична, на основі рекомбінантних протеїнів S і N. Друга – на основі рекомбінантного аденовірусу AdvC5, не здатного до самореплікації, яку зараз патентують за кордоном.

У 1978–1988 роках Сергій Комісаренко керував республіканською міжвідомчою науковою програмою з імунології «Механізми імуностимуляції», організував республіканські школи з молекулярної імунології, а також численні міжнародні наукові семінари із сучасних біохімічних і молекулярно-біологічних методів. У 1976–1984 роках читав курс лекцій з імунохімії у Київському державному університеті ім. Т.Г. Шевченка (нині це Київський національний університет імені Тараса Шевченка), у 1983–1990 роках – курс із молекулярної імунології у Київському відділенні Московського фізико-технічного інституту (нині це Київський академічний університет). 2000 року з його ініціативи при Інституті біохімії ім. О.В. Палладіна НАН України з’явилося Відділення біотехнології Київського національного університету імені Тараса Шевченка для підготовки наукових кадрів із сучасних напрямів біотехнології, яке він очолив. Серед учнів Сергія Комісаренка – один академік і двоє членів-кореспондентів НАН України, 6 докторів і 20 кандидатів наук. Він є автором близько 600 наукових праць, понад 80 міжнародних і національних патентів і винаходів, численних статей з політики й культури України, а також автором або співавтором семи наукових монографій. Член Ради Міжнародного союзу з біохімії та молекулярної біології (IUBMB), Ради Федерації європейських біохімічних товариств (FEBS), Міжнародного товариства імунофармакологів (США), найбільшого у світі центру з геноміки «BGI-China», головний редактор «Ukrainian Biochemical Journal» і журналу «Biotechnologia Acta».

Велику увагу академік Сергій Комісаренко приділяє проблемам біобезпеки. Від 2005 року він є учасником (а часто й керівником) майже всіх делегацій України на зустрічах експертів, а також країн – учасниць Конвенції про заборони біологічної зброї у Женеві та на зустрічах країн – учасниць Австралійської групи експортного контролю. Має високий авторитет серед іноземних колег – експертів із біобезпеки. За його керівництва й участі відбулися численні семінари і конференції з біобезпеки в Україні та за кордоном, а також виконано низку проєктів за міжнародними грантами. Зокрема, на запрошення Національної академії наук США він тричі очолював семінари, організовані цією академією на зустрічах із Конвенції про заборону біологічної зброї у Женеві, головував на Конференції IUPAC з хімічної та біологічної зброї в Інтерлакені (Швейцарія). 2023 року за підтримки Європейського Союзу й Організації з безпеки та співпраці в Європі організував в Інституті біохімії ім. О.В. Палладіна НАН України створення академічної лабораторії для дистанційної освіти з біобезпеки, біозахисту та біоетики. Крім коротких наукових відряджень за кордон, у 1974–1975 роках Сергій Комісаренко працював в Інституті Пастера у Парижі, 1981 року – в Меморіальному онкологічному центрі імені Слоуна – Кеттерінґа у Нью Йорку (США). З його ініціативи та за його активної участі створено пам’ятник Іллі Мечникову, встановлений 1986 року в Інституті Пастера у Парижі як подарунок від АН УРСР (нині це Національна академія наук України).

Від 2004 року академік Сергій Комісаренко є членом Президії НАН України й очолює Відділення біохімії, фізіології і молекулярної біології НАН України, а з 2007 року є Головою Комісії з біобезпеки і біозахисту при Раді національної безпеки і оборони України. Від 2010 року – член Президії НАМН України. Академік НАН України і НАМН України Сергій Комісаренко активний громадський діяч: 1999 року його обрали першим заступником Голови Української ради миру (цю раду тоді очолював Президент України у 1991–1994 роках Леонід Кравчук), 1998 року Президентом Українського біохімічного товариства, 2013 року Президентом Української асоціації з біобезпеки, 2002 року Президентом Громадської організації людей з обмеженими розумовими здібностями «Спеціальна олімпіада України», 2007 року Головою Наглядової ради Міжнародного благодійного фонду національної пам’яті України.

Саме завдяки ініціативі першого Надзвичайного і Повноважного Посла України у Сполученому Королівстві Сергія Комісаренка Україна 1995 року безкоштовно отримала британську антарктичну станцію «Фарадей» (яка зараз називається Українською антарктичною станцією «Академік Вернадський»). Це дало нашій державі змогу стати членом організації Договору про Антарктику.