13 жовтня 2025 року було оголошено чергових лауреатів Премії Шведського центрального банку в галузі економічних наук пам’яті Альфреда Нобеля (її ще називають Нобелівською премією з економіки). Про дослідників, відзначених цією високою нагородою, та їхні здобутки, розповідає завідувач відділу інноваційної політики, економіки та організації високих технологій Інституту економіки та прогнозування НАН України член-кореспондент Ігор Єгоров – у статті спеціально для сайту нашої Академії.
Джерело: www.nobelprize.org
Нобелівську премію з економіки 2025 року було присуджено трьом науковцям, чиї дослідження розкрили найважливіші механізми сталого економічного зростання завдяки інноваціям.
Половину премії отримав професор Джоел Мокір із Північно-Західного університету США – його відзначили за виявлення передумов сталого зростання завдяки технічному прогресу. Другу половину поділили між собою Філіп Агіон із Колеж де Франс й INSEAD (Франція) та його багаторічний співавтор Пітер Говіт з Університету Брауна (США). Ця трійця здобула нагороду за «новаторську роботу, що пояснює, як інновації сприяють довгостроковому економічному зростанню». Комісія з відбору заявила, що їхнє дослідження «поднує історію, теорію і політику, висвітлюючи, як ідеї та технічний прогрес формують процвітання протягом століть». Особливо підкреслювалося, що ці науковці змогли поєднати ідеї сталого зростання та творчого руйнування (останні свого часу висунув видатний австрійсько-американський економіст Йозеф Шумпетер), згідно з якими нові й удосконалені продукти витісняють старі. Новаторські дослідження лауреатів продемонстрували, як інновації створюють самогенеруючий процес економічного прогресу, але лише тоді, коли суспільство має наукові пояснення того, чому технологія працює, і вона залишається відкритою для нових ідей та змін.
Премія стала винагородою за багаторічні дослідження (Говітові й Мокіру вже по 79 років, а Агіонові – 69): найвизначніші їхні роботи побачили світ у 1990-х роках, але і в останні десятиріччя ці вчені продовжували плідно працювати в обраних напрямах економічної теорії. Нобелівська премія 2025 року ще раз довела, що економічна наука успішно розвивається у США та країнах «старої Європи», хоча цим досягненням може повною мірою пишатися й Ізраїль, адже Джоел Мокір є одночасно громадянином і цієї країни.
Ключовою роботою Агіона та Говіта стала стаття в журналі «Економетрика» у 1992 році (Aghion, Philippe, and Peter Howitt. 1992. “A Model of Growth Through Creative Destruction”, Econometrica 60, no. 2: 323-351). Висловлені ними ідеї були на той час настільки незвичними для більшості колег, що процес рецензування й опублікування тривав п’ять (!) років. У роботі запропоновано трисекторну модель ендогенного економічного зростання в умовах монополістичної конкуренції. На основі розрахунків автори показали можливість існування стійкого економічного зростання, зумовленого поведінковими чинниками. У моделі технологічний прогрес є наслідком цілеспрямованої діяльності економічних агентів з інвестування в нові технології задля отримання прибутку. Ця модель та її подальші варіації, представлені згодом Агіоном, Говітом і їхніми послідовниками, стали істотним внеском у розуміння того, як рішення індивідів впливають на темпи економічного зростання, а також причин, через які бідні країни не стикаються із труднощами, намагаючись наздогнати багаті. У ній показано, що економічне зростання може супроводжуватися конфліктом інтересів різних економічних агентів, і що захист інтересів виробників, уже наявних на ринку, може гальмувати технологічний прогрес та економічне зростання. Роботи Агіона й Говіта допомогли усвідомити взаємозв’язки між мікро- і макроекономікою, продемонструвавши, як макроекономічні результати виникають на мікрорівні компаній і окремих осіб. По суті, та ж тема простежується і в інших їхніх основних роботах про економічне зростання. Відновлюючи роль інноваційного підприємця в розвитку, вони кинули виклик неокласичному погляду на технологічні зміни, який тлумачив ці зміни як щось, що можна виміряти, але неможливо зрозуміти їхні джерела. Навпаки, модель «ендогенних» технологічних змін Агіона й Говіта полягає у тому, що ключовим питанням політики стає створення умов для процвітання підприємництва й інновацій.
Нобелівська премія підтверджує, що результати Агіона й Говіта досягли статусу усталеної теорії. Отже, зараз саме час для наступного кроку – її подальшого розвитку, модифікації та практичного застосування.
Джоел Мокір, на відміну від Говіта й Агіона, практично не використовує у своїх роботах складний математичний апарат, але якість його аналітичних висновків від цього аж ніяк не потерпає. Високий авторитет цього вченого серед колег підкреслює той факт, що свого часу його обрали головою Американської економічної асоціації – найбільшої та найвпливовішої професійної організації дослідників-економістів США (вона налічує понад двадцять три тисячі членів). Центральне місце у творчості Мокіра посідає його чудово написана фундаментальна монографія “The Lever of Riches: Technological Creativity and Economic Progress” (Oxford University Press, 1990). Вона перекладена на десятки мов і стала дійсно видатним явищем у сучасній економічній науці.
Мокір вражає своїми знаннями з історії розвитку різних країн, еволюції технологій та їхнього впливу на економіку й суспільство та вмінням системно аналізувати начебто не пов’язані між собою явища і тенденції. При цьому він спирається на чимало наукових джерел, що надає його висновкам особливої переконливості. Роботи Мокіра за своїм стилем і глибиною аналізу найбільше нагадують праці Фернана Броделя, добре відомі в Україні.
Вивчаючи промислову революцію, Джоел Мокір показав, що технічний прогрес залежить від накопичення й застосування корисних знань. Він стверджував, що винаходи стають трансформаційними, коли суспільство організовується для втілення ідей у життя. Промислова революція була успішною, оскільки вона поєднувала наукові відкриття з інженерною винахідливістю, створюючи постійний потік практичних інновацій. Велика кількість джерел енергії, таких як вугілля, а пізніше електроенергія, масштабувала ці інновації, однак рушійною силою була інституційна та культурна прихильність до навчання.
Та ж картина спостерігається і в епоху цифрових технологій. Штучний інтелект, аналітика даних і автоматизація трансформують економіку шляхом організованого використання інформації та знань, а для цього потрібна величезна кількість електроенергії. Це знову викликало суперечки щодо використання енергії: дехто вважає, що для збереження ресурсів економічне зростання має сповільнитися. Проте розвинені суспільства вирізняються високим рівнем енергоспоживання, оскільки енергія сприяє розвитку людини. Всі сучасні показники добробуту – охорона здоров’я, освіта, доступ до технологій – залежать від надійного енергопостачання. При цьому Мокір не зводить джерела зростання у сучасній економіці лише до використання технологій і знань, віддаючи належне й іншим, традиційнішим, чинникам і розглядаючи їх поряд із технологічним прогресом.
Мокір приділяє особливу увагу інститутам, які уможливоюють прогрес. Праці Мокіра свідчать, що промислова революція була успішною завдяки інтелектуальному та соціальному середовищу, яке заохочувало експерименти і терпіло невизначеність. Епоха Відродження створила культуру, в якій знання могли вільно циркулювати, а нові ідеї – тестуватися. Ця відкритість перетворила винахід на безперервний процес, а не на серію ізольованих проривів. «Будуючи місток до сучасності», Мокір показав, що перехід до «зеленої» енергетики потребує такого ж підходу. Інновації в екологічно чистих технологіях залежатимуть від установ, які цінують прозорість, співпрацю та готовність до ризику. Регулювання, монополістичний контроль і жорстке управління можуть підірвати прогрес навіть за наявності хороших технологій. Успішні перетворення відбудуться там, де уряди, дослідники та підприємці створюють системи, які пов’язують наукові відкриття з практичним застосуванням. Коли зворотний зв’язок між знаннями та впровадженням сильний, прогрес прискорюється. Багато в чому концепція Мокіра про «ринок ідей» є зразком для сучасної енергетичної політики. Суспільства мають експериментувати з гнучким регулюванням, державним фінансуванням досліджень і відкритими даними.
Нобелівські лауреати 2025 року переконливо продемонстрували, що економічний прогрес – це процес, а не статичний стан. Економічне зростання зумовлене оновленням, а відкриті інститути дають змогу ідеям циркулювати.
Джон Гаслер, голова Комітету з присудження премії в галузі економічних наук, сказав: «Робота лауреатів показує, що економічне зростання не можна сприймати як щось самозрозуміле. Ми маємо підтримувати механізми, що лежать в основі творчого руйнування, щоб не повернутися до стагнації».
За інформацією Інституту економіки та прогнозування НАН України