Премія імені Пулюя Івана Павловича

Іван Павлович Пулюй – видатний учений в галузі прикладної фізики, електротехнік, винахідник – народився 2 лютого 1845 року в містечку Гримайлові Скалатського повіту, що на Тернопільщині.

У 1856 році вступає до класичної гімназії у Тернополі, яку закінчує з відзнакою. Виконуючи волю батьків, Іван обирає теологію. Водночас як вільний слухач відвідує філософський факультет, де слухає лекції з фізики, математики та астрономії. Курс навчання на теологічному факультеті закінчує з відзнакою у 1869 році, але священиком не стає – перемагає потяг до науки. У 1869 році І.П. Пулюй записується на філософський факультет та фізико-математичну кафедру Віденського університету. У 1873 році закінчує університет і починає працювати в ньому асистентом з експериментальної фізики. І.П. Пулюй мав велике бажання викладати у Львові або Києві, але йому як неблагонадійному царська поліція не дала згоди на роботу в Києві.

З 1873 по 1875 рік він працює асистентом-викладачем кафедри фізики та механіки у м. Філоме (нині Рієка у Хорватії). Восени 1875 року І.П. Пулюй виїжджає до Страсбурга, де вступає на філософський факультет університету за спеціальністю «фізика» (електромеханіка). Через два роки захищає з відзнакою дисертацію і одержує ступінь доктора філософії Страсбурзького університету.

Тут він викладає нові на той час дисципліни – механічну теорію і кінетичну теорію газів. У 1877 році повертається до Відня, де працює приват-доцентом фізико-математичної кафедри. Одночасно він – асистент лабораторії австрійського фізика Лянге.

У 1884 році ректорат Німецької політехніки у Празі запросив І.П. Пулюя очолити кафедру фізики, де він і працював до пенсійного віку.

Значним є науковий доробок І.П. Пулюя у галузі електротехніки. Він удосконалив виготовлення розжарювальних ниток для освітлювальних ламп і одержав патент, вперше досліджував холодне світло, яке сьогодні ми називаємо неоновим. Важливе практичне значення мала також запропонована ученим конструкція телефонних станцій та абонентських апаратів, захищених від

сильних електричних струмів. Тривалий час у шахтах використовувалась переносна охоронна лампа – також винахід І.П. Пулюя. Великою заслугою українського ученого є створення в Празі (вперше в Європі) електростанції, що працювала на змінному струмі, та запуск кількох електростанцій на постійному струмі в Австро-Угорщині. І.П. Пулюй сконструював багато фізичних та електротехнічних приладів, а саме: апарат для визначення механічного еквівалента тепла, що отримав нагороду на Всесвітній виставці у Парижі (1878), фосфоресцентну лампу (попередницю рентгенівської), електричний телетермометр та запобіжники, а також відкрив спосіб карбонізування вуглецевих волокон до електричних ламп розжарювання.

Новаторською працею ученого є «проникнення швидких променів «Х» з трубок назовні». Саме І.П. Пулюй, а не В.К. Рентген, усупереч усталеним твердженням, ще в 1882 році розробив трубку, яка мала основні риси сучасних трубок: окремий від анода антикатод, розміщений похило до пучка променів, що падає на нього. І.П. Пулюй вперше зробив знімок людського скелета та довів

важливість застосування цієї розробки у медицині. Остаточні результати досліджень вченого з цього питання були опубліковані у «Записках» Імператорської академії наук 1880–1883 рр., а згодом вийшли окремою книгою. Це відкриття Лондонське Королівське товариство визнало за одне з найвидатніших досягнень світової науки.

Учений написав понад 50 наукових і науковопопулярних праць з фізики і електротехніки. Крім того, він був знавцем стародавніх мов і займався перекладами з давньоєврейської та грецької мов. Разом з П.О. Кулішем, І.С. Нечуй-Левицьким І.П. Пулюй вперше переклав українською мовою Біблію, був технічним радником цісаря Франца-Йосифа, консультантом і судовим експертом з питань електротехніки для всієї Чехії.

Ім’я вченого було присвоєно Тернопільському приладобудівному інституту (1995), на базі якого у 1996 р. створено Тернопольський державний технічний університет імені Івана Пулюя. Його ім’ям названо вулицю в м. Києві.