Заснована у 1997 році і присуджується по Відділенню літератури, мови та мистецтвознавства НАН України за видатні наукові роботи в галузі мовознавства, філософії, мови та народної творчості
Премія імені Потебні Олександра Опанасовича
Олександр Опанасович Потебня – видатний український мовознавець, філософ, теоретик літератури, фольклорист, етнограф, один із засновників Харківського історико-філологічного товариства (очолював його в 1877–1890 рр.), глава харківської філологічної школи, основоположник психологічного напряму в слов’янському мовознавстві, педагог і громадський діяч, член-кореспондент Петербурзької академії наук (1875) – народився 10 вересня 1835 року в селі Гаврилівка (тепер село Гришине) Роменського району Сумської області.
Отримавши ґрунтовну загальноосвітню підготовку, він вступає до Харківського університету з метою вивчення юриспруденції, але за рік переходить на історико-філологічний факультет. Після закінчення університету з 1856 року Олександр Опанасович викладає російську мову в гімназії. У 1861 році захищає магістерську дисертацію «Про деякі символи в слов’янській народній нації» і стає ад’юнктом Харківського університету, згодом – доцентом кафедри слов’янського мовознавства і секретарем історико-філологічного факультету.
Від 1875 року він є професором кафедри російської мови та словесності Харківського університету, де працює до кінця свого життя.
У 1862 році вчений пише найвідомішу свою працю «Думка і мова», у якій висвітлює взаємовідношення мови й мислення, мови й нації, простежує походження мови, розвиває учення про внутрішню форму слова. Значним внеском у науку стала його докторська дисертація «Із записок з руської граматики» (1874), де розглянуто загальні питання лексикології, морфології, синтаксису, проаналізовано поняття слова, граматичної форми та граматичної категорії.
О.О. Потебня заклав наукове підґрунтя східнослов’янської діалектології як самостійної дисципліни. Історію української мови він розглядав у зв’язку з відповідними аспектами російської мови. Обидві мови вчений вважав нащадками однієї, спільної в минулому (давньоруської) мови-предка. Відповідно до тогочасної термінології називав українську мову малоруським наріччям, а терміном «русский язык» позначав сукупність східнослов’янських мов. Уперше у слов’янській філології О.О. Потебня систематизував специфічні ознаки української мови, які відрізняють її від інших слов’янських. До кола зацікавлень ученого входили також проблеми фонетики, наголосу, етимології.
Філософія мови О.О. Потебні сформувала напрями його теоретичного пошуку в галузі словеснохудожньої творчості та її психології. У своїй теорії лінгвістичної поетики, викладеної у працях «З лекцій із теорії словесності» (1894) та «Із записок із теорії словесності» (1905), він встановив ізоморфізм між словом і мистецьким твором, внутрішньою формою слова й художнім образом. У міфі, фольклорі та словесності бачив похідні від мови моделюючі системи. Мову вчений ставить у ще одне сутнісне відношення – до народу і народності (нації). Мова є породженням і виявом «народного духу». У ній коріниться органічний для кожної людини та кожної спільноти спосіб і можливість сприймати світ.
Крім словесності, науковий спадок О.О. Потебні обіймає ще соціально-філософські питання, зокрема теорію нації. Націоналізм він витлумачував як світогляд, для якого природнім є національне розмаїття людства. «Ідея національності, – писав Олександр Опанасович, – здатна сприяти людському поступу, якщо вона стверджує взаємоповагу права народів на самостійне існування та розвиток, коли ж через цю ідею стверджують зверхність однієї спільноти над іншою, то вона набуває реакційного смислу».
Рівноправ’я та взаємоповага були для О.О. Потебні взірцем міжнаціональних стосунків. За умов жорстокого гноблення царською владою найменших проявів усього національного вчений теоретично обґрунтував невід’ємне право кожного народу розвивати та реалізовувати свої духовні набутки за допомогою рідної мови, оскільки «немає мови й наріччя, які б не були здатні стати знаряддям необмежено різноманітної й глибокої думки». Засуджуючи денаціоналізацію, видатний філолог стверджував, що всі мови мають невичерпні внутрішні можливості для розвитку.
Ім’я О.О. Потебні носить Інститут мовознавства НАН України (1945).
З 1977 року регулярно проводяться «Потебнянські читання». Цього ж року в селі Гришиному відкрито музей ученого і встановлено йому пам’ятник. Ім’ям О.О. Потебні названо вулицю в м. Києві.