Заснована у 1946 році та повторно у 1995 році і присуджується по Відділенню біохімії, фізіології і молекулярної біології НАН України за видатні роботи в галузі мікробіології, імунології та геронтології
Премія імені Мечникова Іллі Ілліча
Ілля Ілліч Мечников – всесвітньо відомий біолог, мікробіолог, ембріолог, бактеріолог, імунолог, природознавець, почесний член Петербурзької академії наук (1902), лауреат Нобелівської премії (1908), один з основоположників еволюційної ембріології, імунології та мікробіології – народився 15 травня 1845 р. в селі Іванівка Куп’янського повіту Харківської губернії (тепер Панасівка Дворічанського району Харківської області) у дворянській родині.
Закінчивши ІІ Харківську гімназію із золотою медаллю, Ілля Ілліч у 1862 році вступає на фізико-математичний факультет Харківського університету та достроково (за два роки) успішно закінчує навчання.
І.І. Мечніков розпочинає свою наукову діяльність з досліджень в галузі зоології та порівняльної ембріології безхребетних й у 1867 році захищає кандидатську дисертацію про ембріональний розвиток риб і ракоподібних та обирається доцентом Новоросійського університету (Одеса). У 1868 році його призначають приват-доцентом Петербурзького університету і він захищає докторську дисертацію.
У 1868–1870 роках І.І. Мечников, перебуваючи переважно за кордоном, продовжує дослідження з питань ембріології різних груп безхребетних.
Протягом тривалого часу (1870–1882) І.І. Мечников займається науково-викладацькою роботою, очолюючи у Новоросійському університеті кафедру зоології і порівняльної анатомії.
У 1886 році разом з М.Ф. Гамалією він засновує та очолює першу в Росії і другу у світі (після інституту Пастера у Парижі) бактеріологічну станцію в Одесі (нині Одеський науково-дослідний інститут вірусології та епідеміології). І.І. Мечніков проводить активну дослідницьку роботу, спрямовану на розроблення методів боротьби зі сказом, чумою та іншими інфекційними захворюваннями, розробляє методи боротьби зі шкідниками сільськогосподарських культур. В цей же період ним розробляється теорія зародкових листків, походження багатоклітинних організмів. Він відкриває явище фагоцитозу (1882) та на його основі розробляє фагоцитарну теорію імунітету (1883). Суттю цієї теорії є здатність білих кров’яних тілець – фагоцитів поглинати і перетравлювати частинки, що потрапляють в організм ззовні. За відкриття фагоцитарної теорії імунітету І.І. Мечникову разом з П. Ерліхом було присуджено Нобелівську премію.
У 1888 році І.І. Мечникова запрошують до Інституту Пастера, де він організовує власну лабораторію, яку очолює до кінця свого життя (1916). В цей період він активно вивчає збудників холери, черевного тифу, туберкульозу, а також разом з французьким вченим Емілем Ру досліджує сифіліс (відкривають збудник хвороби – бліду спірохету).
Особливу увагу І.І. Мечніков приділяв проблемам довголіття. Він вважав, що передчасна старість – це результат поступового отруєння організму цитотоксинами. І.І. Мечніков створює власний підхід до цієї проблеми – «ортобіоз», суть якого полягала у видаленні з організму людини «шкідливих» бактерій та насичення «корисними» бактеріями, зокрема молочною паличкою. До цієї проблеми він підходив не лише як біолог, але й як гуманіст.
Наукові розробки Іллі Ілліча Мечникова визнані в усьому світі, він – почесний академік Російської академії наук, почесний член Французької академії медицини, Паризької, Віденської, Нью-Йоркської, Бельгійської, Румунської академій наук. Його ім’я присвоєно багатьом науково-дослідним і медичним установам, вулицям тощо.