Премія імені Чижевського Дмитра Івановича

Дмитро Іванович Чижевський – філософ та історик філософії, славіст, дослідник духовної історії слов’ян – народився 4 квітня 1894 року в м. Олександрії (нині Кіровоградська область) у сім’ї, що належала до давнього дворянського роду.

Освіту здобуває у Петербурзькому (1911–1913) та Київському (1913–1919) університетах. У 1921 р. змушений нелегально емігрувати з України. Продовжує свої філософські студії у Гайдельберзькому (1921–1922) та Фрайбурзькому (1922–1924) університетах. Серед його вчителів філософії – видатні мислителі свого часу: О. Гіляров та В. Зеньківський (Київський ун-т), К. Ясперс, Г. Ріккерт (Гайдельберзький ун-т), Е. Гуссерль, М. Гайдеггер, Й. Кон, Р. Кронер (Фрайбурзький ун-т).

Після закінчення навчання молодий вчений читає філософію у Педагогічному інституті ім. М. Драгоманова в Празі (1924–1932), де у 1927 р. отримує звання професора, та в Українському вільному університеті (1929–1932), у якому захищає свою першу докторську дисертацію: «Гегель та французька революція» (1929). Другу докторську дисертацію «Гегель в Росії» захищає в 1933 р. в університеті Галле. Ця праця за життя вченого була видана німецькою (1934, 1961) й російською (1939) мовами та отримала широке визнання у наукових колах.

Дмитро Чижевський зробив визначний внесок у розвиток філософії, славістики, дослідження інтелектуальної історії слов’ян. Наукові пошуки вченого досить широкі та різнопланові: вивчення історії філософії слов’янських народів та історії слов’янських літератур, впливу німецької культури на духовне життя слов’ян, а також студії зі слов’янської лексики та філософії мови, історії церкви тощо. Головною темою, яка об’єднує всі наукові студії Д.І. Чижевського і якій він присвятив все своє життя, є дослідження духовної історії слов’ян.

Його робота в багатьох напрямах була новаторською і давала можливість з інших позицій оцінити речі, які здавались давно знайомими. Саме тому вчений й на сьогодні залишається визнаним авторитетом в питаннях історії слов’янської думки. Д.І. Чижевського без перебільшення можна вважати істориком інтелектуального життя слов’ян й постаттю загальноєвропейського значення.

Дмитру Івановичу належать перші серйозні, методологічно обґрунтовані праці з історії української філософії, які заклали фундамент розвитку цього напряму української гуманітаристики. До виходу його робіт дана галузь української культури залишалася малодослідженою, а публікації за подібною тематикою наприкінці XIX – на початку XX століття мали скоріше просвітницький, ніж науковий характер. І тільки з появою монографій Д.І. Чижевського «Філософія на Україні. Спроба історіографії питання» (Прага, 1926), «Нариси з історії філософії на Україні» (Прага, 1931), «Філософія Г.С. Сковороди» (Варшава, 1934) стало можливим говорити про реальний початок історико-філософського українознавства як самостійної наукової галузі. Д.І. Чижевський висуває тезу про те, що специфіку національної філософії характеризують три чинники: форма вияву філософської думки; метод філософського дослідження та будова філософської системи, яка визначає становище і роль в системі тих або інших цінностей. Носіями цих ознак, на думку вченого, виступають видатні мислителі кожної нації. Відповідно до цього Дмитро Іванович розглядає розвиток історії філософії в Україні як розвиток філософської культури в цілому і загалом філософської думки, спираючись при цьому як на фахові філософські праці, так і на праці, які не відповідають цьому критерію.

Основні філософські твори вченого: «Логіка» (1924), «Філософія на Україні: Спроба історіографії питання» (1929), «Гегель і французька революція» (1929), «Гегель і Ніцше» (1929), «Нариси з історії філософії на Україні» (1931), «Філософія Г.С. Сковороди» (1934), «Гегель в Росії» (1939), «Коменський і західна філософія» (1940), «Філософія життя Людовіта Штура» (1941), «Культурно-історичні епохи» (1948), «Лабіринт світу» Яна Коменського: теми твору та їхні джерела» (1953), «Вплив філософії Шеллінга (1775–1854) в Україні» (1956), «Свята Русь. Історія російської думки X–XVІІ ст.» (1959), «Росія між Сходом і Заходом: Історія російської думки: ХVІІІ–ХХ ст.» (1961), «Сковорода. Поет. Мислитель. Містик» (1974) та ін. 

Свідченням широкого визнання наукового доробку Д.І. Чижевського стало обрання його дійсним членом Гайдельберзької та Хорватської академій наук, а також членом багатьох наукових установ та товариств, серед яких: Наукове товариство ім. Т. Шевченка, Українська вільна академія наук, Німецьке товариство славістичних досліджень, Міжнародна Гегелівська спілка, Кантівське товариство тощо.