Провідний науковий співробітник відділу «Український етнологічний центр» Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського НАН України доктор історичних наук Теофіл Рендюк виголосив доповідь надискусійній платформі «Культур-антропологічні аспекти наслідків російської військової агресії проти України».Публікуємо доповнену версію виступу, відкорегованого згідно з оновленою статистикою.
 Обкладинка польського часопису «Wprost». Автор ілюстрації – Павел Кучинський (Paweł Kuczyński) |
Повномасштабна російсько-українська війна, яка розпочалася 24 лютого 2022 року віроломним нападом Російської Федерації на Україну, призвела до безпрецедентного з часів Другої світової війни явища – масової міграції населення Української держави та появи не відомого раніше в українському суспільстві феномена багатомільйонних вимушених мігрантів, внутрішньо переміщених осіб, біженців, переселенців, шукачів притулку й емігрантів. Історія Європи та світу за останні пів століття зазнала чимало потужних міграційних криз: афганської (1979–1989), яка спровокувала появу понад 6 млн біженців та емігрантів; венесуельської (2013–2019) – 3 млн; сирійської (2019–2020) – майже 3 млн осіб [8].
Але за своїми масштабами, географією охоплення, кількісними показниками та часовими рамками сучасна українська вимушена міграційна криза не має аналогів і значно перевершує всі попередні. За даними Управління Верховного комісара у справах біженців Організації Об’єднаних Націй (УВКБ ООН), лише за перші півтора місяця від початку гарячої фази нинішньої восьмирічної російсько-української війни свої домівки залишили 11,4 млн українців [11], а в кінцевому варіанті ця цифра може сягнути 16 мільйонів. В умовах гіршого сценарію 25 млн людей можуть потребувати гуманітарної допомоги до кінця поточного року. З них, станом на 1 травня 2022 року, межі України залишили 5 563 959 українців. З іншого боку, згідно з оцінкою Міжнародної організації з міграції ООН (МОМ), ще 7,7 млн громадян України вважаються внутрішньо переміщеними особами (ВПО), тобто вони залишились у країні, але мусили виїхати з власного будинку. У Міністерстві освіти і науки України (МОНУ) повідомили, що, за статистикою, близько чверті всіх переселенців є школярами чи студентами. Але у наведених даних не враховано тих осіб, які є громадянами інших країн і на момент початку повномасштабної війни перебували на території нашої держави. Переважно за допомогою посольств відповідних країн, переважна більшість із них також покинули територію України. Така масштабна хвиля вимушених внутрішньо переміщених осіб і емігрантів спричинила безліч проблем безпекового, соціального, економічного, фінансового, сімейного й демографічного характеру. Остання матиме вкрай негативні наслідки для генофонду населення України на наступні десятиліття. З цього погляду, проблематика сучасної вимушеної міграційної кризи у надзвичайних умовах нинішньої російсько-української загарбницької війни набуває особливої актуальності.
Більшість ВПО екстрено передислокувались – індивідуально або за допомогою уповноважених державних органів влади – зі східних і центральних регіонів України до Львівської, Івано-Франківської, Чернівецької, Закарпатської, Волинської, Рівненської, Тернопільської, Хмельницької та Вінницької областей. Водночас, Київ, звідки на початку війни виїхала майже половина мешканців, став місцем переїзду біженців переважно з Лівобережної України. Станом на 1 травня 2022 року, в столиці зареєструвалися 37 тис. вимушених переселенців [1]. Лише за останній тиждень квітня у столиці кількість ВПО збільшилася на понад 10 тис. осіб. Найбільше їх зареєстровано в Дарницькому районі – 6 102 людини, Дніпровському – 5 833 й Оболонському – 4 300 [10].
Щодо західних областей України, то від початку війни лиш у Закарпатській області кількість населення зросла майже на 30% [4]. На Львівщину за перші два тижні війни прибули майже 110 тис. внутрішньо переміщених осіб. 400 тис. ВПО обрали Львівську область як нове місце для постійного проживання, що потребує значних додаткових мультиаспектних зусиль на місцевому й центральному рівнях. 60 тис. з них, за словами мера Львова Андрія Садового, вже влаштовані й вирішують питання щодо роботи або навчання. Це означає, що ця категорія ВПО остаточно залишиться у Львові й області, і з часом вони позбудуться статусу біженця, що позитивно позначиться на демографічній ситуації в регіоні.
Під час бесіди автора з головою Чернівецької обласної військово-цивільної адміністрації Сергієм Осачуком з’ясувалося, що впродовж перших двох місяців, які минули з початку війни Росії проти України, до області прибуло понад 800 тис. переселенців, 40 тис. з яких остаточно осіли в обласному центрі. Їхній статус подібний до аналогічної ситуації з переселенцями на Львівщині: відсутність житла, робочих місць, проблеми з навчанням тощо.
Водночас, важливими точками для прийняття біженців із південно-східних областей України залишаються міста Центральної України. Згідно з картою ООН, на Заході України перебувають понад 2,9 млн. ВПО, в центральних областях на правому березі Дніпра – 1,4 млн., на північний схід від Києва – 1,3 млн., на південь під Києвом і на північ від Одеси й Миколаєва – по 357 тис. і на Лівому березі Дніпра у Запорізькій і Херсонській областях – 857 тис. [9]. Наприклад, від початку війни до середини квітня 2022 року до Запоріжжя гуманітарним коридором було евакуйовано 114 125 осіб із Донецької та Херсонської областей, з них – 29 405 дітей [2]. Запоріжжя приймало біженців безперервно, до останнього переселенця: 160-х цивільних, евакуйованих із Маріуполя, за даними «Українського радіо», прийняли та влаштували 3 травня 2022 року. Навіть до прифронтового південного міста Миколаєва регулярно прибувають вимушено переміщені особи. Впродовж першого півтора місяця війни 1 592 наших співвітчизників отримали тут статус внутрішньо переміщеної особи, з них – 407 дітей. Миколаївська міська рада за всіх матеріально-технічних труднощів складнощів і підвищеного рівня небезпеки надає необхідну допомогу постраждалим від дій агресора – тимчасове поселення, гуманітарну допомогу, їх беруть на облік у районних управліннях соціальних виплат і компенсацій департаменту праці та соціального захисту населення [5].
Держава розпочинає будувати житло для людей, які втратили його через повномасштабну війну, розпочату РФ. Будуватимуть у 10 регіонах і обиратимуть проєкти, які можна завершити за 3-4 місяці. Про це заявив заступник Керівника Офісу Президента України Кирило Тимошенко в інтерв’ю «Forbes Україна», передає УНН.
Оскільки процес евакуації мешканців прифронтової зони триває, з травня 2022 року Укрзалізниця разом із Міністерством цифрової трансформації України й Офісом Президента України запустила проєкт «Там, де вас чекають». Він покликаний спростити процес евакуації, пошуку житла й отримання гуманітарної допомоги на новому місці для українців, змушених полишати свої домівки через війну Росії проти України. Зокрема, Міністерство цифрової трансформації створило спеціальний сайт, на якому відображається кількість місць, що їх кожна західна область може запропонувати для безкоштовного розселення тимчасово переміщених громадян зі Сходу України.
Станом на 1 травня 2022 року 5,6 млн українців мусили покинути – тимчасово або назавжди – територію України. Більшість із них поїхали до Польщі – понад 3 млн. людей. За останніми даними, до Румунії виїхали понад 817 тис. осіб, до Угорщини – майже 520 тис., до Молдови – понад 443 тис., до Словаччини – майже 372 тис. і до Білорусі – понад 25 тис. осіб [4]. Отже, дружні й сусідні з Україною центральноєвропейські держави прийняли першу і найскладнішу хвилю вимушених переселенців з України.
Цікаво, що українських мігрантів, на відміну від таких же вихідців із країн Азії, Африки й Латинської Америки, в Європі, США та Канаді, приймають значно тепліше і щиріше. На нашу думку, це пояснюється багатьма позитивними показниками – високим рівнем освіченості українців, їхньою належною вихованістю, природньою толерантністю, володінням іноземними мовами, працелюбністю, відкритістю до спілкування, готовністю поділитися власними навичками (фаховими, кулінарними, побутовими) тощо. У цьому контексті Папа Римський Франциск заговорив навіть про «позитивну дискримінацію» щодо українців, тобто європейські держави й цивілізовані країни світу, куди українці потрапляють унаслідок еміграції, ставляться до них в рази позитивніше, порівняно зі сприйняттям емігрантів із багатьох країн Азії, Африки та Латинської Америки.
Слід підкреслити, що для такого позитивного ставлення до наших співвітчизників-емігрантів є серйозні підстави. Українці привезли з собою та навчають охочих громадян іноземних держав шити сорочки-вишиванки, хрести-обереги, хустки-обереги і тризуби-обереги, які передають на фронт разом із гуманітарною допомогою. За традицією, такі обереги починають виготовляти на початку нового Місяця, по вівторках і четвергах, коли вони, на думку генераторів поширення цих прекрасних традицій, набувають магічної сили. Цей шляхетний рух набуває дедалі масовішого характеру за кордоном. Наприклад, до Дня української вишиванки весь світ, умовно кажучи, одягнувся у вишиванки – в рази більше, ніж у минули роки. Уже давно за кордоном у вишиванки вбирається дедалі більше іноземців на знак солідарності з Україною, яка відстоює не лише власну незалежність, а й європейські цінності. Яскравим прикладом слугує шляхетний жест королеви Іспанії та прем’єр-міністра Канади, які періодично носять українські вишиванки. Цей одяг також дедалі ширше використовується в побуті, насамперед у сім’ях, де за межами нашої країни проживають українці-переселенці.
Очевидним негативним результатом вимушеної масової еміграції молодої частини населення України (насамперед жінок репродуктивного віку) до перелічених вище закордонних країн стане значне зниження кількості населення нашої держави загалом. Зокрема, 2022 року в Україні вже залишилося на 11% менше мешканців, порівняно з 2021 роком [6]. Переважну частину емігрантів становлять матері й вагітні жінки. Наприклад, від початку повномасштабної війни РФ проти України у Польщі народилося понад 600 українських немовлят [3]. Вони автоматично отримали право стати громадянами Республіки Польща, замість того, щоби бути лише повноправними українськими громадянами. Така ситуація спостерігається і в інших країнах, де мимохіть опинилося чимало вагітних українок. Крім того, 44% українських сімей в умовах війни роз’єднані вимушеною евакуацією. Отже, йдеться про суттєві демографічні втрати України, хоча в самій країні природний процес народжування дітей не припиняється. Скажімо, з 24 лютого по 10 квітня 2022 року в Києві народилося 1 189 малюків: 629 хлопчиків і 560 дівчаток. Серед новонароджених – 29 двієнь. За цей же час одружилося 1 439 пар [12]. Згідно з даними Фонду ООН у сфері народонаселення, станом на весну 2022 року в Україні приблизно 240 000 вагітних жінок, і 80 000 з них мали народити дітей упродовж перших трьох місяців війни. Після російського вторгнення 24 лютого українські жінки змушені народжувати навіть у бомбосховищах [3].
Але все це не рятує складної демографічної ситуації в Україні, що вже склалася внаслідок російської агресії. Лише 79,2% біженців з України збираються повернутися на Батьківщину після закінчення війни, а 10,9 % повертатися не планують. Про це свідчать результати опитування, проведеного Соціологічною службою Центру Разумкова на пунктах пропуску в Закарпатській області з 15 березня до 1 квітня 2022 року. Під час дослідження було опитано 101 респондента віком від 16 років, що прямував з України пішки або автомобільним транспортом. 89,1% опитаних певні, що Україна переможе у цій війні, лише 1% висловили думку про те, що програє, решті важко визначитись із відповіддю. Заслуговує на увагу те, що 83,2% біженців – жінки. 63,4% виїжджають разом із дітьми й лише 12,9% самостійно. Усе це, на наше переконання, велика демографічна втрата для України, оскільки жінки-емігрантки мають підвищений шанс одружитися з іноземцями й ніколи не повернутися на Батьківщину. 36,6% – ті, хто залишає країну у віці 30–39 років, 25,7% – 40–49 років, 18,8% – 16–29 років, лише 10,9% – старше 60 років, а 7,9% у віці 50–59 років. Відносна більшість біженців – із Києва та Харківської області (по 18,8%), трохи менше – з Київської (11,9%), Донецької (7,9%), Запорізької (6,9%), Миколаївської, Одеської, Херсонської (по 5%) областей. З Волинської, Львівської, Хмельницької, Івано-Франківської, Чернівецької, Тернопільської областей ніхто не виїжджав. 55,4% заявили, що виїхали з населеного пункту, де точилися бойові дії, 12,9% – що бойові дії відбувалися поряд, 9,9% – що бойових дій не було, але їхній населений пункт бомбардували або обстрілювали, 13,9% – що це відбувалось у сусідньому населеному пункті, і лише 7,9% зазначили, що бойових дій та стрілянини ні в їхньому населеному пункті, ні поряд не було. 26,7% респондентів повідомили, що отримували допомогу від державних органів, 53,5% – від волонтерів, 8,9% – від релігійних організацій, 6,9% – від підприємств (зокрема, за місцем роботи), 40,6% – від родичів і друзів, 44,6% – від незнайомих співгромадян, лише 20,8% не отримували допомоги взагалі. 63,4% біженців заявили, що мовою спілкування вдома у них є російська (лише 30,7% – що українська), але лише 21,8% опитаних назвали російську рідною (українську – 65,3%; 4% назвали іншу мову) [7].
На нашу думку, такі соціологічні дослідження цінні тим, що дають комплексне уявлення про демографічний розріз примусово переміщених осіб, половина з яких тимчасово або назавжди покинули Україну. Ключовою інформацією результатів зазначеного опитування є показник у 10,9% тих, хто не планує повертатися додому. Це 660 тис. дорослих громадян нашої держави, переважна частина з яких – репродуктивного віку. За нашими підрахунками, у разі продовження війни на триваліший період ця цифра може сягнути 1 млн осіб.
Разом із певними втратами Збройними Силами України живої сили під час бойових дій проти рашистів, із десятками тисяч загиблих серед мирного населення на лінії зіткнення й углибині української території від завданих агресором систематичних ударів крилатими і балістичними ракетами, а також унаслідок періодичних бомбардувань ворожою авіацією українських міст, чисельність населення нашої держави істотно скоротиться. Але найбільшої втрати завдає примусова незворотна еміграція, що виключно негативно позначається на генофонді українського народу.
* * *
Список використаних джерел
1. Вечірній Київ. 2 травня 2022 року.
https://vechirniy.kyiv.ua.
2. Від початку війни до Запоріжжя було евакуйовано понад 114 тисяч людей. Іnterfax-Україна. 10 квітня 2022 року.
https://interfax.com.ua/news/general/823004.html.
3. З початку війни у Польщі народилося понад 600 українських немовлят. Еспресо. 10 квітня 2022 року.
https://espreso.tv/z-pochatku-viyni-u-polshchi-narodilosya-ponad-600-ukrainskikh-nemovlyat.
4. З України вже виїхали майже 5,5 мільйона біженців – ООН. ТСН. 30 квітня 2022 року.
https://tsn.ua/ato/z-ukrayini-vzhe-viyihali-mayzhe-5-5-milyona-bizhenciv-oon-2050408.html.
5. За час війни понад 1,5 тисяч українців отримали в Миколаєві статус внутрішньо переміщеної особи. З них 407 дітей. Корабелов інфо. 9 квітня 2022 року.
https://korabelov.info/2022/04/241651/za-chas-vijni-ponad-1-5-tisyach-ukrainciv-otrimali-v-mikolaievi-status-vnutrishno-peremishhenoi-osobi.
6. Кількість населення в Україні на 11% менша від 2021 року. Агрономія сьогодні. 9 квітня 2022 року.
http://agronomy.com.ua/novyny/1035-stalo-vidomo-iakymy-budut-tsiny-na-ovochi-borshchovoho-naboru.html.
7. Майже 80% біженців хочуть повернутись в Україну після війни – соцопитування Центру Разумкова. Іnterfax-Україна. 4 квітня 2022 року.
https://interfax.com.ua/news/general/820950.html.
8. Найважчі міграційні кризи у світі за останні роки. Слово і діло. 11 листопада 2021 року.
https://www.slovoidilo.ua/2021/11/11/infografika/svit/najvazhchi-mihraczijni-kryzy-sviti-ostanni-roky.
9. ООН підвищила оцінку внутрішньо переміщених осіб в Україні до 7,1 млн. Interfax-Україна. 10 квітня 2022 року.
https://interfax.com.ua/news/general/822930.html.
10. У Києві зареєстровано понад 37 тисяч переселенців, – КМДА. РБК-Україна, 2 травня 2022 року.
https://www.rbc.ua/ukr/news/kieve-zaregistrirovano-37-tysyach-pereselentsev-1651508138.html.
11. Через війну свої домівки покинули 11,4 млн. українців, – ООН. РБК-Україна. 9 квітня 2022 року.
https://www.rbc.ua/ukr/news/voyny-svoi-doma-pokinuli-11-4-mln-ukraintsev-1649511897.html.
12. UA Cуспільне мовлення. 28 квітня 2022 року.
За інформацією Інституту мистецтвознавства, фольклористики
та етнології ім. М.Т. Рильського НАН України
Автор ілюстрації на обкладинці – Павел Кучинський (Paweł Kuczyński)