На освітньо-інформаційному порталі «КУНШТ» опубліковано статтю про Інститут прикладної фізики НАН України – його історію, здобутки та дослідження в умовах прифронтової зони.
У статті зазначається, що прикладна фізика у радянські часи була тісно переплетена з оборонною промисловістю: фундаментальні дослідження були цікаві партійному керівництву насамперед для розробки новітніх військових технологій. У другій половині 1980-х Суми були потужним центром із машинобудівною та хімічною промисловістю, але без значного науково-дослідного компонента. Тому тут вирішили відкрити масштабний Інститут прикладної фізики. Проте Радянський Союз остаточно розвалився, а окремий інститут з мирною тематикою заснувала незалежна Україна у грудні 1991 року. Його першим директором став Володимир Сторіжко, що привіз з собою з Харкова кадрове ядро й електростатичний прискорювач, який розробляв. Також йому вдалося залучити фізиків з Новосибірська і Сухумі українського походження. Зараз академік НАН України Володимир Сторіжко — почесний директор цього Інституту.
У середині 2000-х Національна академія наук мала відносно хороше фінансування, й інститут отримав ще один (до вже наявного) прискорювач. Була також налагоджена широка міжнародна співпраця, яка триває досі, зокрема з Європейською організацією ядерних досліджень (CERN), німецькими, французькими, польськими й китайськими науковцями.
На думку вченого секретаря Інституту прикладної фізики НАН України кандидата фізико-математичних наук Олексія Ворошила, Інститут зародився на самому кінці радянської епохи, тому тут не встигли побудувати величезних корпусів, як в інших подібних інституціях, а отже, їх було легше утримувати у нових реаліях.
Зараз в інституті близько півтори сотні співробітників. З початком повномасштабного вторгнення багато науковців виїхало, але після звільнення Сумщини більшість повернулася. Всього кілька осіб зараз перебувають за кордоном, інституція продовжує майже повноцінну роботу.
Ознайомитися з повним
текстом статтіДжерело: освітньо-інформаційний портал «КУНШТ»