Павло Голдін розповів: «Взагалі я досліджую китоподібних. Тобто китів та дельфінів (тому що дельфіни — зубаті кити). Теми моїх досліджень охоплюють і екологію, і поширення, і охорону, і морфологію. Але найголовніше — це дослідження еволюції китоподібних, морфологічних перетворень протягом еволюції. Тобто, як китоподібні стали такими, якими вони є зараз. Якими є чинники їх еволюції, які основні шляхи їхньої еволюції. Синій кит — це найбільша жива істота, яка взагалі існувала на Землі за всю історію Землі. Він більший за будь-якого динозавра».
Учений пояснив як може бути корисне дослідження китоподібних: «Китоподібні дуже довго живуть. Мабуть, не так довго, як брахіоподи або акули, які живуть взагалі по 500 років. Але, наприклад, гренландський кит живе до 200 років. І це абсолютний рекорд серед ссавців, тобто представників нашого класу. Водночас китоподібним притаманні незвичні ефекти. Наприклад, деякі з них зберігають «вічну юність». У них процеси індивідуального розвитку тривають протягом майже всього життя. А також китоподібні дуже рідко хворіють на рак. Якщо ми з’ясуємо, чому китоподібні мало хворіють на рак, можливо, зможемо знайти якусь генну терапію і для людини. Також можна робити пристрої, які імітують структуру тіла китоподібного. І вони можуть стати в пригоді як інженерам, так і медикам. Наприклад, кінцева мета шведської команди, яка мене запросила до співпраці, — вдосконалення штучних суглобів. Вони з’ясували, зокрема, що на формування епіфізарної пластинки, яка є невіддільною частиною суглоба, перш за все впливає необхідність захисту гігантських хондроцитів. Вони дуже чутливі до впливу тяжіння, на них не можна тиснути. У китоподібних епіфізи редуковані, зменшені. У деяких китоподібних, як у косатки, їх взагалі немає у кисті, в пальцях. У китоподібних немає тиску, вони не стоять на своїх ластах. Це була гіпотеза, але тепер, коли проведені лабораторні експерименти, можна сказати, що ця гіпотеза має не тільки експериментальний, а й еволюційний доказ. Через ДНК навколишнього середовища можна напряму досліджувати історію еволюції екосистем. За допомогою молекулярної генетики ми можемо визначити розмір популяції, яким він був у стародавні часи. Ми можемо сказати, як змінювалася популяція, які чинники на неї впливали».
Зоолог також розповів про загрози та небезпеки для китоподібних: «У Чорному морі ситуація не критично загрозлива, є обнадійливі тенденції. Навіть найрідкісніший дельфін афаліна налічує щонайменше 41 тисячу особин у Чорному морі. І це досить непогана цифра. Вони не на межі загибелі. Водночас є і тривожні тенденції. Наприклад, морська свиня. Як показали дані моєї учениці Карини Вишнякової, яка зараз керує лабораторією морських хребетних тварин в Одесі, в Українському науковому центрі екології моря, скорочується чисельність окремих популяцій морської свині. Зокрема, в Азовському морі вона скоротилася за останні десятиріччя більше, ніж вдвічі. Це дійсно загрозливо. Ми підрахували, що в рибальських сітках щорічно гинуть (випадково, ніхто не ставить за мету їх ловити) від 12 до 20 тисяч морських свиней. Ми бачимо, що є постійні загрози».
Ознайомитися з аудіозаписом інтерв’ю За інформацією платформи «Громадське радіо»