На початку розмови Олександра Козак пояснює, що можна сказати про давню людину на основі її кісткових решток, як на основі кісток окреслити професійні заняття людини та як спосіб життя впливав на тілобудову чи на кісткові рештки.
Далі на прикладі сердньовічного Києва вчена пояснює специфіку хвороб серед різних прошарків населення: «Звичайно, і соціальні речі, і спосіб життя різний – були бідні квартали, були квартали у верхньому Києві, де жила княжа дружина, де були монастирі, куди йшли доволі багаті люди, аж до князів. У них профіль хвороби відрізняється. Найчастіше у простолюдинів це авітаміноз, цинга (через нестачу вітаміну С), рахіт, анемія (коли бракує вітаміну В або заліза), і далі інфекційні захворювання і травми. Оці хвороби стають у профіль, якщо їх намалювати, і тоді ми бачимо дуже велику різницю між цим населенням. Тобто Поділ відрізняється від Верхнього Києва. Щекавиця відрізняється від Подолу і Верхнього Києва. (...) Старші в нас (з того, що я бачила) вмирали переважно від інфекцій, травм і судинних захворювань. Діти, оскільки вони найчутливіша частина населення, миттєво реагують на епідемії, голод. Ми прослідковуємо ці голодування чи інфекції, що тривають понад два тижні, – це видно на дитячих кістках. І можемо сказати – от у цьому місці поховані діти, які більше ніж два-три тижні хворіли на певну недугу. Є такі ділянки у Верхньому Києві, на Подолі, де одночасно поховані діти дуже малого віку, від 1-2 років до 5-7 років, але при цьому в них є сліди туберкульозу, специфічних інфекцій і голодування. Одночасно. Очевидно, ці діти померли в період або різкої природної катастрофи – паводки, чи пожежа знищила всі склади з їжею у місті, наприклад, або епідемії. І ми бачимо результат цього».
Оксана Козак також розповіла коли на території України поширилися сифіліс, проказа, чума, онкохвороби, чи була дієвою медицина княжої доби, як виглядав, чим займався, скільки жив пересічний мешканець середньовічного Києва та про що ще свідчать рештки давніх людей.
Ознайомитися з повним текстом інтерв’ю За інформацією освітнього ресурсу «Локальна історія»