Арабською мовою поховання жерців, про яке іде мова, називається «Баб ель-Гусус», що перекладається як «могила жерців». І це, без перебільшення, один із найцінніших скарбів, який будь-коли знаходили в Єгипті. Водночас широкому загалу він практично не відомий. І навіть у Вікіпедії — українській чи англійський — окремої статті про нього ви не знайдете. Ситуація здається ще дивнішою, якщо взяти до уваги, що частина скарбу перебуває в Україні та становить величезний інтерес для дослідження історії Стародавнього Єгипту. На щастя, зовсім нещодавно побачила світ книга українського єгиптолога Миколи Тарасенка «У пошуках старожитностей з дару хедива. Єгипетські пам’ятники XXI династії в музеях України», в якій він ділиться з читачами майже детективною історією пошуків та дослідження частини скарбу, доля якого тісно пов’язана з Україною. Микола Тарасенко розповів про цей скарб, його важливість для світової єгиптології та результати своїх пошуків.
Ця історія почалася в 1891 році. Саме тоді французькі єгиптологи Жорж Дарессі та Ежен Гребо знайшли в місцевості Дейр ель-Бахрі біля добре відомого сьогодні багатьом туристам храму Хатшепсут велике поховання жерців бога Амона. Колективне поховання було зроблено в період XXI династії (1069–664 роки до нашої ери). Це був складний з політичної точки зору час для Стародавнього Єгипту, коли він був поділений на дві частини. У Нижньому Єгипті правили царі танітської династії (за назвою столиці — Таніс), а Верхнім Єгиптом — жерці Амона. Їхньою столицею були Фіви, і саме в той непростий період тут в численних майстернях створюються прекрасні твори поховального мистецтва — саркофаги та заупокійні папіруси (звісна «Книга мертвих») з надзвичайно багатою іконографією. Кожна із таких речей сьогодні є справжнім скарбом для дослідника, що дозволяє більше дізнатися про культуру та світогляд давніх єгиптян того періоду. Колективні поховання єгипетської знаті знаходили як до того, так і після, аж до нашого часу. Але це було найбільше колективне поховання, знайдене будь-коли. Там поховані 153 жерці та жриці разом із різноманітним інвентарем. А також понад 250 саркофагів (більшість із них подвійні), понад пів сотні мумійних кришок, сотні ушебті — людських фігурок, які, за уявленнями давніх єгиптян, мали прислужувати померлим у потойбічному світі, понад сто скринь для ушебті, численні дерев’яні статуї бога Осіріса з папірусами всередині, статуї богинь Ісіди та Нефтиди, а також кошики, вази, глечики та інші речі. І що дуже важливо, археологи знайшли все це недоторканим і непограбованим. Адже в той час попит на єгипетські старожитності на чорному ринку був величезним, тому зовсім не дивно, що грабіжники активно полювали на такі поховання. (...) У 1892 році до влади в Єгипті приходить новий хедив — Аббас II Хільмі. На честь коронації він вирішує зробити широкий дипломатичний жест і подарувати частину цінних скарбів правителям семи держав, з якими важливо підтримувати добрі стосунки. Але дружніх держав, охочих до такого подарунку, зрештою виявилося аж 17. Щоправда, є й інше припущення: таку кількість знахідок фізично неможливо було розмістити в музеї Гізи, де мали б зберігатися подібні старожитності. Уряд Єгипту залишив у країні найцінніші знахідки — власне мумії жерців та жриць, половину саркофагів, статуетки Осіріса та деякі інші. А решту поділили на 17 більш-менш рівноцінних комплектів і буквально розіграли в лотерею, щоб визначити, якій країні дістанеться той чи інший набір. Російська імперія виграла лот №6. У 1894 році ці старожитності морем прибули до Одеси. (...) У 2003 році, коли Микола Тарасенко, єгиптолог з Інституту сходознавства ім. А.Ю. Кримського НАН України, серйозно зацікавився лотом №6, ніхто точно не знав ані повного складу «російського» лоту, ані де перебуває значна частина речей із нього, ані навіть того, чи всі вони дожили до нашого часу. Старожитності опинилися в Одесі, та згодом Російська імперія зникла, утворився Радянський Союз, було дві світові війни, під час яких музеї горіли, а їхні фонди викрадалися, евакуювалися і потім поверталися, а архіви губилися. Серед єгиптологів, які займаються дослідженням Баб ель-Гусус, вважається, що саме «російський» лот є найбільш заплутаною і складною для дослідження частиною великого скарбу. Точніше, був ще донедавна. (...) За наказом російського уряду, лот №6 було вирішено було розділити між різними університетськими музеями Російської імперії. Цю роботу доручили історику-антикознавцю, професору кафедри класичної філології Олексію Миколайовичу Деревицькому. Аж до недавнього часу вважалося, що він не залишив по собі якихось документів про те, як саме поділив дари хедива між різними університетами. Та й власне про роль професора Деревицького в цьому розподілі також майже не було відомо. Але у 2015 році Микола Тарасенко знайшов у Державному архіві Одеської області документ, який відіграв ключову роль у цій детективній історії. Це був звіт Деревицького про те, як саме були розподілені старожитності з лота № 6. Але, крім того, з нього випливало, що опис єгипетської Служби старожитностей, на який до того орієнтувалися дослідники, був не зовсім коректним і не зовсім повним. Завдяки Деревицькому ми тепер знаємо, що до складу «російського» лоту входило 6 саркофагів, 4 мумійні кришки, аж 92 ушебті, 3 скриньки для них та 3 фрагменти мумійних пелен. Всі ці речі були розділені між десятьма навчальними закладами в дев’яти містах Російської імперії. Частину речей Деревицький залишив у Новоросійському (Одеському) університеті. А решту — відправив до університетів у Москві, Казані, Юр’єві (сучасний Тарту), Гельсінкі, Варшаві, а також відразу до двох закладів у Санкт-Петербурзі — Товариства заохочення мистецтв та Центрального училища технічного малювання барона А. фон Штігліца. Щодо території України, то, крім Одеси, старожитності дісталися Київському імператорському університету св. Володимира (сучасний КНУ ім. Т. Шевченка) та Харківському імператорському університету (сьогодні це ХНУ імені В. Н. Каразіна). Деревицький поділив речі із «російського» лота таким чином, щоб кожному закладу дістався або саркофаг, або кришка і щось дрібніше — до десятка ушебті та скринька або пелена. Отже, тепер відомо, де шукати всі ці речі, і залишається перевірити, як вони почуваються через більш ніж сто років. Але це виявилося не завжди просто і не завжди можливо. Хоча б тому, що жодного з тих музеїв, куди передали дари хедива, сьогодні просто не існує — всі вони були закриті, а їхні фонди передані іншим установам.
Далі учений розказує про долю цих старожитностей в різних містах. Наостанок Микола Тарасенко зазначив, що з погляду дослідника Стародавнього Єгипту, те, що зробив хедив Аббас II Хільмі зі старожитностями із Баб ель-Гусус, дуже погано. Адже щоб дослідити цю визначну пам’ятку, треба вивчити кожну її річ. Зробити це, коли об’єкти розпорошені між 17 країнами — дуже складно. Тому у 2014 році Коїмбрський університет (Португалія) започаткував міжнародний проєкт із дослідження старожитностей зі знаменитого поховання. Всі його результати повинні бути опубліковані, щоб будь-який дослідник міг мати до них доступ.
Крім згаданої на початку монографії, Микола Тарасенко разом із закордонними колегами зараз готує до друку англомовний каталог, де буде міститися вся відома інформація про пам’ятники з «російського» лота. Якісь із цих речей були відомі й раніше, а частину він ідентифікував лише зараз.
Але невирішені питання залишаються. Наприклад, не вдалося знайти жодної з трьох скриньок для ушебті та багато самих ушебті. Також відомо, що лот № 6 фотографували в Каїрі та потім в Одесі. Доля цих фотографій невідома, але завдяки їм можна було б більше дізнатися про ті речі, які досі не знайдені. Або радше втрачені, як саркофаг та ушебті з Харкова. Отже, ця історія ще може мати продовження.
Ознайомитися з повним текстом інтерв’ю За інформацією ресурсу «Громадське»