27 листопада 2017 року Інтернет-журнал соціальної критики «Commons» («Спільне») опублікував статтю головного наукового співробітника Інституту досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки імені Г.М. Доброва НАН України доктора економічних наук Олександра Поповича, присвячену проблемам фінансування вітчизняної наукової сфери.
«… всі сумновідомі рейтинги, які все далі просувають Україну й у науково-технологічному та інноваційному плані, а тому і в глобальній конкурентоспроможності, цілком закономірні: наша держава послідовно нищить свою науку, а потім представники влади дивуються, що втрачає свою ефективність і вплив на економіку. <…> При всіх труднощах нинішнього часу уряд вважає можливим здійснювати набагато масштабніші [ніж у межах десятих часток відсотка ВВП] маневри в розподілі видаткової частини бюджету в тих випадках, коли вважає деякі напрямки розвитку особливо важливими. Проте, на превеликий жаль, наука до таких напрямків не належить», – констатує О. Попович і підкреслює: «Тривожить те, що навіть у тих, хто активно підтримує запровадження конкурсного фінансування, нерідко звучить: треба відмовитись від базового фінансування науки й перейти на конкурсне. Чомусь недоступна авторам таких вимог загальновідома істина: сучасна наука, особливо фундаментальна, не може існувати виключно за кошт грантів та замовлень. По-перше, дослідження сьогодні вже надзвичайно рідко проводяться «в себе на кухні» – вони вимагають потужних експериментальних установок, на будівництво яких часом витрачається не один рік. По-друге, навіть коли не відбуваються дослідження, експериментальна база науки вимагає значних витрат на її утримання. Наприклад, експериментальний ядерний реактор чи банк бактеріальних культур без належного утримання не просто вийдуть з ладу, а можуть стати серйозною загрозою життю й здоров’ю людей, всьому довкіллю. В нинішній ситуації хронічного недофінансування науково-дослідних інститутів, відмова від базового фінансування призвела б до загибелі більшої частини вітчизняної науки (більшість інститутів припинили б своє існування за коротший час, ніж потрібно для організації процедури конкурсів). І ніякі, навіть найпривабливіші, конкурси їх після цього не відродять. Ми мали змогу в цьому переконатись: так була знищена більше частина вітчизняної галузевої науки, яка у 80-ті роки минулого століття набагато переважала над академічної та вишівською». Тому, підсумовує автор, «реформувати в науково-технологічній сфері треба перш за все ставлення до науки – те, що фахівці називають інноваційною культурою управлінських кадрів».
Докладніше про це, а також про динаміку фінансування вітчизняної науки, кількість дослідників в Україні та провідних країнах світу, на які ми прагнемо орієнтуватися, про вразливість кадрової складової національного наукового потенціалу, історію запровадження й подальшу долю конкурсного фінансування наукових досліджень в Україні, а також про те, яких заходів слід вживати вже зараз, аби запобігти деградації нашої наукової сфери, читайте за посиланням: http://commons.com.ua/ru/tak-sho-zh-treba-reformuvati-v-naukovo-tehnologichnij-sferi-ukrayini/.