У видавництві «Наукова думка» НАН України (за проєктом «Наукова книга») вийшла друком підготовлена в Інституті географії НАН України колективна монографія «Методологія і практика оцінювання території України для заповідання» за редакцією академіка Леоніда Руденка.

Заповідання територій – доволі складний процес, який здебільшого має суб’єктивний характер. В Україні досі немає чітко визначених критеріїв заповідання, які були б зведено й розглянуто в одному методичному документі. Суб’єктивний характер заповідання території значною мірою виявився і у просторовому розподілі наявних територій та об’єктів природно-заповідного фонду в межах окремих природних зон. Ускладнює процес заповідання значна трансформованість ландшафтів території, особливо внаслідок сільськогосподарської діяльності. У цьому контексті слід звернути увагу на надзвичайно високий показник розораності у межах природних зон, у степовій зоні він становить близько 70%. Саме за таких складних умов антропогенної перетвореності доводиться розробляти перспективну мережу територій та об’єктів природно-заповідного фонду з урахуванням її місця у проєктованій екомережі України.

Монографію «Методологія і практика оцінювання території України для заповідання» підготовлено за результатами дослідження, яке виконали науковці трьох наукових установ НАН України – Інституту географії, Інституту ботаніки ім. М.Г. Холодного й Інституту зоології ім. І.І. Шмальгаузена протягом 2015–2019 рр. у рамках Цільової комплексної міждисциплінарної програми наукових досліджень НАН України з розроблення наукових засад раціонального використання природно-ресурсного потенціалу та сталого розвитку (керівник програми – академік Анатолій Загородній).

Виконавці дослідження опрацювали причини та наслідки незбалансованого характеру природокористування в Україні, що є чинником, який негативно впливає на ландшафтне і біотичне різноманіття; вивчили міжнародний та національний досвід розв’язання проблем раціонального природокористування як основи забезпечення збалансованого розвитку і складового елементу збереження ландшафтного та біотичного різноманіття; з’ясували причини конфліктів, що виникають у процесі створення заповідних об’єктів. А також проаналізували розвиток заповідної справи та природоохоронних ідей у національному та світовому контекстах, дослідили стан розвитку мережі заповідних територій в Україні та у світі загалом, розглянули зміст діяльності світових природоохоронних організацій щодо створення заповідних територій і реалізації основних світових ініціатив у тісному зв’язку із реаліями України.

Завдяки комплексному поєднанню принципів, підходів і методів ботаніки, зоології та географії (природничої та суспільної), у монографії вперше представлено інтегроване бачення оцінювання території України для заповідання із зазначенням конкретних пропозицій щодо заповідання у межах різних природних зон України. Розглянуто розвиток заповідної справи в Україні, правові засади створення мережі заповідних територій в Україні та виявлено певні прогалини у нинішній системі заповідання. Головний наголос зроблено на методології оцінювання потенційних територій до заповідання та її застосуванні при висвітленні перспектив заповідання в природних зонах України. На основі опрацьованої методології, з урахуванням виявлених прогалин і типових помилок для територій окремих адміністративних областей, що розташовані у межах різних природних зон України, обґрунтовано пропозиції щодо створення мережі нових та розширення наявних заповідних територій.

Видання призначене для фахівців і управлінців сфери збереження й охорони природи, географів, ботаніків, зоологів та екологів.

ЕЛЕКТРОННА ВЕРСІЯ МОНОГРАФІЇ(доступна такожна сайті Інституту географії НАН України)