українська
Анотація:У монографії комплексно досліджуються особливості культивації рухової активності населенням підрадянської України у середині ХХ ст. З’ясовано, що колективізм у фізичній культурі 20–40-х років ставав одним із засобів «пролетаризації» суспільства, точніше – люмпенізації його, коли існування більшості членів суспільства узалежнювалося від влади. Фізичну культуру і спорт було перетворено на одну зі спонук означеної пролетаризації. Обґрунтовано концепцію проведення відвертої мілітаризації фізкультурно-спортивної сфери, за якої влада вкладала власні смисли в організовану рухову активність й та сприймалася вже не як засіб виховання здорового пролетаріату (попри такі гасла), а як мобілізаційний ресурс, спосіб підвищення військової підготовки населення. Акцентовано увагу на фактах, що засвідчили прагнення радянського керівництва використати спорт як один із складників боротьби за європейський пролетаріат, засіб популяризації комуністичних ідей. Задля цього вдалися до створення 1921 р. Червоного Спортивного Інтернаціоналу, що мав би об’єднати всі робітничі (пролетарські) спортивні товариства світу. Згодом, після перемоги у Другій світовій війні, СРСР переніс протистояння з полів боїв на спортивне поприще, вийшовши на міжнародну арену. Відтак, змінюється парадигма розвитку фізичної культури: ті смисли, що їх влада вкладала упродовж попередніх десятиліть – «радянськість» фізичної культури – поступаються місцем загальноприйнятим у спортивному товаристві принципам і нормам.
російська
Анотація:В монографии комплексно исследуются особенности культивации двигательной активности у населения советской Украины в середине ХХ в. Выяснено, что коллективизм в физической культуре 20-40-х годов становился одним из средств «пролетаризации» общества, точнее – люмпенизации его, когда существование большинства членов общества зависело от власти. Физическая культура и спорт были превращены в одну из побуждений обозначенной пролетаризации. Обоснована концепция проведения откровенной милитаризации физкультурно-спортивной сферы, при которой власти вкладывали собственные смыслы в организованную двигательную активность, и та воспринималась уже не как средство воспитания здорового пролетариата (несмотря на такие лозунги), а как мобилизационный ресурс, средство повышения военной подготовки населения. Акцентировано внимание на фактах, показывающих стремление советского руководства использовать спорт как одну из составляющих борьбы европейского пролетариата, средство популяризации коммунистических идей. Для этого прибегли к созданию в 1921 г. Красного Спортивного Интернационала, который должен был объединить все рабочие (пролетарские) спортивные общества мира. Впоследствии, после победы во Второй мировой войне, СССР перенес противостояние с полей сражений на спортивное поприще, выйдя на международную арену. Поэтому меняется парадигма развития физической культуры: те смыслы, которые власть вкладывала в течение предыдущих десятилетий – «советскости» физической культуры – уступают место общепринятым в спортивном обществе принципам и нормам.