«Стрічка новин складається в кадри апокаліптичного фільму. Це «русский мир» прийшов в Україну виправляти «найбільшу геополітичну катастрофу ХХ сторіччя», вкрай відверто відмовивши Україні та українцям у праві на існування – пише завідувачка відділу історії України 20-30-х рр. ХХ ст. Інституту історії України НАН України член-кореспондент НАН України Лариса Якубова. – Результати сьогодні ми бачимо на вулицях хіба що не всіх українських сіл, містечок та міст. Проте шоу не завдалося. В режимі онлайн воно оприявнило геть інше.
Нема ніякої великої Росії.
Нема великої російської армії.
Нема великої російської культури.
Нема Російської православної церкви – є злочинна секта, яка практикує кривавий культ Калі.
Нема великої російської мови – є лише великий російський мат, вправно міксований з українським бойовим суржиком, що супроводжує просування армії мародерів, вбивць і терористів по українській землі та її погибель.
Росія обнулилася услід за своїм лідером-фашистом.
Росія – держава-терорист, в порівнянні з яким Бен Ладен – чемний хлопчисько.
Росія – тлін і пліснява, гній і черви, що розповзаючись світом, хоче перетворити світ вільних людей на новочасний ГУЛАГ. Мерзенне тоталітарне чудовисько, що пожирає людські душі, перетворюючи їх на потвор. <…>
Втім, вдивляючись в цю безкінечну, щохвилинну стрічку новин, він яких стигне кров у жилах, я бачу й інше. <…>
Нема в нас «двох Україн» – є одна модернізована, тобто сучасна, українська нація.
Маємо мобільну, хоч і перехідного типу економіку.
Маємо стійкі владні інституції із налагодженою вертикальною та горизонтальною комунікацією.
Наша держава (державний механізм) хоч і компактний, та сильніший і реактивніший за російського монстра, наскрізь фальшованого і штучного.
У нас прекрасна животвірна національна ідея.
Маємо живу церкву (і не одну) з ієрархами, що люблять свій народ.
Маємо найбільш успішний досвід посттоталітарного транзиту серед держав, які складали його ядро.
Ми вириваємося з комунобільшовицької колії.
Ми прекрасні.
Наша місія – завалити комунобільшовизм та імперську ідею дискурсивно, а їхню спадкоємицю Росію — як державу.
Але крім того, реакція депутатів Європарламенту на виступ українського Президента засвідчила, що Україна, крім решти, – наріжний камінь світу майбутнього. Світ змінюється з небаченою швидкістю, наповнюючись новими сенсами. Саме ми волею долі опинилися в епіцентрі історичного переходу. Світ майбутнього «заточується» на нас, бо ми нагадали йому, що значить бути вільними людьми. <…>
Україна і світ – на початку нової історичної ери».
Повний текст статті: