В українському Нью-Йорку вперше провели літературний фестиваль, на якому виступила провідна наукова співробітниця відділу історії України другої половини ХХ століття Інституту історії України НАН України докторка історичних наук ОленаСтяжкіна.
Історикиня зазначила, що назва «Донбас» некоректна, варто писати й казати «Донеччина»та «Луганщина»: «Ми не маємо називати себе Донбасом. Ми не маємо дозволяти іншим називати себе Донбасом. Це дуже небезпечна та неправдива історія, тому що насправді Донбас — це історія геологічна, географічна. Це історія про корисні копалини, а не про людей і не про регіон. Донеччина й Луганщина заслуговують на те, щоб наші журналісти, щоб ми самі не шкодували літер. Зручно нам писати “Війна на Донбасі”? Але це неправда, війна у нас йде скрізь в Україні. Тому не шкодуймо літер і говорімо про нас як про Донеччину й Луганщину».
Ці дві області не лише дуже різняться одна від одної, а є й дуже різними всередині, зазначає Олена Стяжкіна: «Місто Краматорськ не є містом шахтарів, і місто Костянтинівка — це місто, де роблять скло. А смт Нью-Йорк — це фенольне містечко. Це різні історії, і ми заслуговуємо на те, щоб їх бачили».
Донеччина й Луганщина це споконвічно українські землі, і українці за них боролися — більше, ніж показували у СРСР. За публічно покараними борцями за Україну стояли великі кола людей: «Тут були перші козацькі зимівники, тут були українські села — допоки не стався перший голод 1920-х років і потім страшний Голодомор».
Тут був потужний рух зі становлення й захисту Української Народної Республіки. У борців були тачанки, кулемети та зброя. Серед славетних полковників та хорунжих УНР було чимало вихідців з Донеччини: «Шахтарська дивізія придушувала більшовицьке повстання в Києві на “Арсеналі”, дуже успішно це зробила». Про це можна прочитати в книзі «Українська революція на Донеччині».
Селянські повстання, які радянські історики називали або «анархізмом», або «бандитськими вилазками», концентрувалися на півночі обох регіонів — там були ліси, де повстанці могли сховатись: «Коли ми подивимось на масштаб цих повстань, то схід України перевищував кількість повстанців Харківської, Чернігівської, Черкаської й Запорізької областей разом взятих — поступався тільки Київській губернії. Такий собі “бандитський рух”».
Серед українських дисидентів 1950-80-х років східняків не менше, ніж з інших регіонів країни. І вони представляли масштабне коло людей, тому що «не може людина зростати на асфальті», зазначає Олена Стяжкіна.
Учена також розповіла про героїв Сходу, про те, як розвивались Донеччина та Луганщина при європейцях на рубежі 19-20 століть, та про наше Європейське майбутнє.
Ознайомитись з повним текстом статті За інформацією ресурсу «Вільне Радіо»