Під час свого виступу на конференції «National media talk» академік Елла Лібанова зазначила: «Ми переживаємо часи інформаційної прогалини, бо останній і єдиний перепис населення був 20 років тому. Тому, на жаль, у нас сумнівна інформація про нас же самих, бо немає генеральної сукупності даних. Не те, щоб методи спирались на «пісок», але не на «цементний фундамент» точно. (...) Проблема: щирість респондентів. Ми не відповідаємо щиро навіть про вибори, не те що про міграцію або інші настрої. (...) Ми стали більш самодостатніми. Ми досі любимо рейтинги, але навчилися критичніше до них ставитися. І ми ще з 2000-х почали позбуватися патерналізму, і ще було би добре зрозуміти, що ми маємо платити податки і щось відкладати на пенсію».
Учена назвала три чинники змін суспільного соціально-психологічного стану за 30 років:
— проголошення Незалежності саме по собі;
— війна — не тільки фізична, а й інформаційна, яка розпочалася значно раніше і яка спричинила війну реальну, бо інформаційну війну Україна програла;
— ковід.
Але водночас професорка зауважує, що українці за 30 років стали «більш українськими». Молодь, яка налаштована на еміграцію, при цьому пишається, що вони українці.
Також дуже впливає те, що настрої трудової еміграції змінились у бік від Росії. Нині домінує орієнтація на Польщу. І це добре, бо за словами Елли Лібанової, Росія в побутовому плані нас нічого не навчить. І це змінює суспільний клімат.
Учена також зазначила: «Переважна більшість із нас щиро вірить у те, що деінде жити краще, ніж там, де ми живемо. Це може стосуватися іншої країни, це може стосуватися іншого міста, але там десь краще, ніж тут. І в результаті не просто сформувалася масштабна міграція, масштабна міграція - це нормальне явище, яке притаманне глобалізованому світу, й нічого ми з цим не зробимо ніколи, але в нас сформувалася мода на міграцію. У нас стало нормальним і модним говорити: та ви що, та мої діти тільки за кордоном будуть вчитися, тільки за кордоном будуть працювати і так далі».
Елла Лібанова зауважила, що міграція дає як багато переваг країні-донору, так і негараздів: «Я не буду говорити про втрати населення, людського потенціалу, капіталу, про те, що це посилює процес скорочення чисельності населення загалом в Україні. Я просто скажу про ті тисячі дітей, які стали соціальними сиротами при живих батьках через те, що батьки працюють за кордоном або в іншому місті України. Переважно сьогодні ми бачимо, що висмоктує з України робочу силу або Польща, або метрополіси – Київ, Харків, Одеса, Дніпро. Львів. Ну був ще Донецьк».
Аналізуючи, як змінилося життя українців упродовж 30 років, Елла Лібанова зауважила, що громадяни України «хочуть поєднати непоєднуване»: «Ми хочемо поєднати високий рівень соціального забезпечення з низьким оподаткуванням, до того ж необов’язково яке ми сплачуємо. І, наприклад, ми вважаємо, що навіть за повної відсутності страхового стажу наші літні люди мають отримувати пенсію, на яку можна нормально жити. Так не буває. Якщо ми хочемо такий рівень соціального забезпечення, як у Швеції, то давайте згадаємо про рівень оподаткування у Швеції, в тому числі - доходів найманого працівника».
Докладніша інформація на сайті мультимедійної платформи «Укрінформ» За інформацією мультимедійної платформи «Укрінформ» та інформаційного агентства «Громадське радіо»