Як відомо, нещодавно відбулося вручення міжнародних престижних премій з красномовною назвою «За прорив у фундаментальній фізиці» (Breakthrough Prize in Fundamental Physics). За встановленими правилами рішення про їхнє присудження приймає спеціальна комісія, а її членами можуть бути лише вчені, що отримали цю дуже коштовну ($3 млн) у попередні роки.
У поточному, 2019, році вона дісталася американським фізикам-теоретикам Даніелю З. Фрідману (Daniel Z. Freedman), Серджу Феррарі (Sergio Ferrara) і Пітеру ван Ньювенxузену (Peter van Nieuwenhuizen) за відкриття так званої супергравітації.
Від імені Відділення фізики і астрономії та Відділення ядерної фізики та енергетики НАН України і не применшуючи певний внесок цих відомих фізиків у теорію цього надзвичайно цікавого, незвичайного і важливого явища, наголошуємо, що істинними його відкривачами були і залишаються видатний український фізик академік НАН України Дмитро Васильович Волков (1925-1996) і його тодішній аспірант В’ячеслав Олександрович Сорока (1944-2011) – обидва бувші співробітники Харківського фізико-технічного інституту.
Про це ми вимушені писати, оскільки, на жаль, цей незаперечний факт вже не вперше замовчується на Заході і навіть не згадується у нагородному прес-релізі, хоча легко перевірити, що у своїх перших публікаціях цьогорічні лауреати посилалися на згаданих вище українських фізиків. І нам приємно проінформувати академічне співтовариство, що буквально днями у відносно новому міжнародному журналі з’явилося коротке повідомлення про історію цього майже 50-річного відкриття, де на прикладі послідовності публікацій різних авторів ґрунтовно простежується хронологія, коли, де і як висловлена піонерська думка щодо можливості існування супергравітації як фізичного явища і де визнається, що авторами фундаментальної ідеї про неї слід вважати лише вітчизняних дослідників.
Сама стаття у перекладі І.І. Рахманової розміщена нижче.
Open content separately