Незважаючи на мудру пересторогу Конфуція «Не дай вам Боже жити в епоху змін», невблаганний час невпинно і стрімко летить вперед, руйнуючи добре забуті або існуючі старі ідеали та зводячи нові, які стають маркерами трансформацій всього і вся у нашому особистому, професійному і громадському житті. Не знаю, чи так, проте припускаю, що стародавній китайський філософ мав на увазі перевертання суспільної піраміди, коли (умовно) перші стають останніми і навпаки, що психологічно сприйняти непросто. Крім того, ми, зазвичай, живемо не в епоху змін, а в епоху після них, і наразі вони відбуваються настільки швидко, що відчуваються суцільним безладом. Проте, за своєю природою, ми маємо звичку сподіватись, що все у житті йде до кращого, навіть коли здається, що ми потрапили в глухий кут, хоча насправді знаходимося на крутому повороті, від якого починається нове життя. Так і тепер, у послідовності неспокійних днів, що йдуть за президентськими перегонами, ми опинилися у періоді «після», коли перед нами вкотре замаячило вже знайоме запитання: «Коли ж почнуться давно очікувані зміни», які мають покращити життя вже сьогодні. Розпуск Верховної Ради оголошений, вибори призначені, а от про НАН України поки не чутно, але, боюсь, це – лише «поки».
Open content separately