Об’єктом одного з надзвичайно перспективних напрямів ботанічних досліджень є рослини, не питомі для певного регіону, які були в той чи інший спосіб занесені з інших територій – унаслідок пересування великих груп людей і – разом із ними – матеріальних об’єктів. Останнім часом зміни флори фіксуються, зокрема, й на Сході України. Виявили їх ботаніки, котрі впродовж багатьох десятиліть щороку збирають і аналізують гербарний матеріал. Про перші результати робіт, які вдалося провести на територіях північних районів Луганської області, підконтрольних українській владі, розповіла в ефірі чергового випуску програми «Ранкова хвиля» радіостанції «Громадське радіо» молодший науковий співробітник Інституту ботаніки імені М.Г. Холодного НАН України кандидат біологічних наук Оксана Кучер.
За словами гості радіостудії, подібні дослідження почали формувати окремий напрям порівняно нещодавно. Так, у 1940-х рр., по завершенні Зимової війни (1939-1940 рр.) фінські науковці виявили на території своєї країни (в першу чергу її південних прикордонних районів) не спостережувані раніше види рослин – види-палімахори (тобто ті, що поширюються внаслідок військових дій). Раніше, за часів активного використання кінного транспорту, а також кінноти у війську рослини мігрували насамперед шляхом доправлення тваринного харчу – фуражу. В такий спосіб на землі Старобільського району Луганщини потрапила, наприклад, грінделія розчепірена (Grindelia squarrosa (Pursh) Dunal): її було завезено під час Другої світової війни з кінським кормом, що постачався за програмою ленд-лізу. Проте новий вид привернув увагу фахівців не відразу, а був виявлений в регіоні лише в 1960-х рр. Крім того, рослини мігрують, чіпляючись до хутра тварин (наприклад, реп’яшками, гачечками), з продуктами життєдіяльності птахів (кісточкові), з вантажем на кораблях і в залізничних вагонах. Науці відомий випадок, коли насіння північноамериканського виду – злинки канадської (Conyza canadensis (L.) Cronq.) – було занесено до Європи в опудалі птахів, всередині воно набито сіном зі злинки, яке в процесі реставрації цього опудала викинули у відкритий ґрунт.
Оскільки рослини, як правило, мають більш-менш усталені ареали зростання, виявити «прибульців» не так складно. Що з віддаленіших регіонів вони походять, то легше й швидше це можна зробити, адже що більша відстань розділяє території, то суттєвіше різниться їхня рослинність, – пояснила О. Кучер. У більшості випадків за межі своїх ареалів поширюються однорічні рослини. Їхня життєва стратегія дає їм змогу досить швидко натуралізуватися, закріпитися в нових умовах, а саме – дати насіння, яке, проростаючи, формуватиме стійкі популяції. Спершу такі рослини оселяються на порушених екотопах, в яких інші, питомі, популяції було знищено й, таким чином, займають вільну екологічну нішу. Порожні ніші можуть виникати, зокрема, в результаті розорювання ділянок, ведення бойових дій зі значним пошкодженням ґрунтового покриву тощо. Ці рослини можуть повністю натуралізуватися на нових територіях і поступово захопити навіть уже сформовані екотопи. В Україні так сталося, наприклад, із амброзією полинолистою. Як підкреслила О. Кучер, наслідки подальших процесів пристосування адвентивних (занесених, або ж чужорідних) рослин часто важко передбачити. Серед них – імовірне схрещення мігрантів із природними видами, в результаті яких останні повністю зникають, а виживають і поширюються саме гібридні рослини.
Цікаво, що адвентивні рослини зазвичай складають 14-17% флори певної території. Цифри можуть суттєво різнитися для різних ділянок: значно нижчою ця частка буде в заповідниках і природних зонах, де зростають добре сформовані ліси, або у степу зі щільним рослинним покривом; значно вищим (подекуди до 50%) – у агроценозах, на узбіччях доріг тощо.
Нерідко фахівці можуть встановити навіть приблизний час міграції. Наприклад, серед чужорідних рослин, які з самого початку не були характерними для екосистем досліджуваного регіону, виокремлюють археофіти та ксенофіти. Перші було занесено на європейський континент іще до його відкриття Х. Колумбом у 1492 році Америки, других – уже потому.
За вказаним напрямом працюють і науковці Інституту ботаніки імені М.Г. Холодного НАН України. Вони, зокрема, склали близько 370 мап поширення чужорідних видів рослин на півночі Луганщини, які з’явилися до 2014 року. Наразі вчені обмежені у своїх дослідженнях, оскільки недоступною для них з об’єктивних причин залишається зона проведення АТО. Проте навіть результати, одержані під час експедицій на деяких територіях, прилеглих до тимчасової лінії розмежування (і то – тільки цілком безпечних, бо багато з них досі заміновано), послугують важливим базисом для майбутніх досліджень – після стабілізації та нормалізації ситуації в регіоні. Як зауважила О. Кучер, закинуті внаслідок збройного протистояння сільськогосподарські угіддя за сприятливих умов із часом зможуть відновитися до стану природних степів. Але в будь-якому разі, в подальшому результати ботанічних досліджень останніх кількох років матимуть неабияку практичну користь. Учені планують продовжити свою роботу, оскільки вважають її дуже перспективною. До того ж, перші її підсумки вже отримали схвальні відгуки колег – як вітчизняних, так і зарубіжних.
Більше дізнавайтеся з відеозапису за посиланням:
https://www.youtube.com/watch?v=hw0NkCA4hwk