7 лютого 2017 року відбулася прес-конференція першого віце-президента НАН України, директора Національного інституту стратегічних досліджень академіка НАН України В.П. Горбуліна на тему: «Презентація колективної монографії «Світова гібридна війна: український фронт».
Учасники заходу: український громадський діяч Роман Безсмертний; віце-президент НАН України академік НАН України Сергій Пирожков; генерал-лейтенант, начальник Центрального науково-дослідного інституту Збройних Сил України доктор військових наук, професор Ігор Романченко; заступник міністра з питань тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб України Георгій Тука.
Пропонуємо Вашій увазі стенограму вступного слова віце-президента НАН України академіка В.П. Горбуліна.
***
Вітаю всіх, хто прийшов на сьогоднішню презентацію!
Традиційно, вступне слово має на меті полегшити сприйняття книги і її розуміння. Я думаю, що це буде тим більш актуальним, зважаючи на обсяг та складність дослідження, яке ми сьогодні презентуємо.
Я, безумовно, закликаю всіх прочитати монографію, але зараз хочу звернути вашу увагу на ті ключові положення, які ми хотіли донести до широкої аудиторії – і в Україні, і поза її межами.
Передусім – про загальний контекст. Він начебто очевидний, але насправді без нього складно зрозуміти і авторів, і той продукт, який ми створили.
Для нас, українців, світ перевернувся з ніг на голову буквально впродовж кількох місяців початку 2014 року, коли втеча частини українського керівництва отримала своє продовження у вигляді стрімкої окупації Росією Криму і створення маріонеткових сепаратистських режимів на Донбасі.
Це дійсно була шокова ситуація. І не лише для України – всі розвинуті держави виявились неготовими до такого перебігу подій. Адже здавалося, що після 1945 року цивілізоване людство, нарешті, виробило такі принципи і правила, які не могла безкарно порушити жодна сторона. Згідно з цими принципами, не можна нападати на іншу країну, якщо тобі не подобається її уряд, її вектор національного розвитку чи напрям міжнародної інтеграції. Не можна захоплювати силою чужу територію. Не можна відкидати власні міжнародні зобов’язання і робити вигляд, що нічого не сталося.
І впродовж досить короткого періоду, усе це залишилося в минулому. Ми опинилися в світі, де кожен сам за себе. Де виконання договорів є ознакою слабкості, а розмови про ядерний попіл стають темою політичних шоу. Головні дійові особи цього світу – реваншистські імперії на чолі з маніакальними вождями, релігійні фанатики, які будують цілі держави на терорі і догматизмі і «п’яті колони» різноманітних радикалів, маргіналів і агентів впливу, що набули поширення в передових суспільствах Заходу.
Можемо констатувати – декорації на світовій арені кардинально змінилися. І, продовжуючи аналогією зі сценою, Україна опинилась під світлом «геополітичних» софітів. Але на відміну від написаних текстів п’єс, вектор нашого розвитку не пишеться десь далеко і кимось стороннім. Ні. Він залежить від нашої з вами вольової, інтелектуальної і моральної спроможності - спроможності відновити справедливість, котра потрібна не лише нам самим, але й цивілізованому світові, який стоїть за нашою спиною у нашій протидії агресору.
Сьогодні Україна фактично змушена вести війну за незалежність. Але ця війна є частиною великого світового конфлікту, що має комплексний характер і дуже тривожні перспективи.
Світ увійшов у зону підвищеної турбулентності, пов’язаної з пробудженням агресії, нетерпимості, що супроводжується фактичною відмовою від стримуючих норм і механізмів. Не працює механізм ООН, декоративною та недієвою виглядає ОБСЄ, під великим знаком питання опинився принцип нерозповсюдження ядерної зброї. Непорушність кордонів, повага до державного суверенітету – все це перетворюється на порожні слова. Нас знов намагаються повернути у світ, де панує право сильного.
А отже – зробити війну новою нормою міжнародного життя.
І це частково вдається. Сьогодні світ вже отруєний страхом, брехнею і ненавистю, мільйони людей вже втратили свої домівки, зруйнована інфраструктура, зупинені підприємства, зростає загроза екологічних і техногенних катастроф.
Це і є той «новий гібридний світ» в якому ми сьогодні живемо.
І те, що нині фронт на європейському театрі бойових дій займає лише кілька сот кілометрів українського кордону нікого не повинно вводити в оману. Саме тому сьогоднішній конфлікт і називається гібридним бо жертви і руйнування агресор завдає не лише прямим військовим вторгненням. Швидше навпаки – все активніше застосовуються засоби інформаційно-психологічного, економічного, політичного впливу. Та взагалі будь-які методи, які зможе вигадати суперник.
Власне, готуючи цю книгу, ми і бачили своїм завданням дослідження витоків нинішньої кризи, її рушійних сил і механізмів. Ми пропонуємо читачам цілісний огляд того, як агресор готував свій напад, як він його реалізовував. Пояснюємо ті процеси, які сьогодні відбуваються, як ми реагуємо на цю агресію. Подекуди – успішно. Іноді – не зовсім.
Кажучи про саму книгу я б хотів зупинитись на її назві.
Для багатьох сам термін «світова гібридна війна» є надзвичайно дискусійним. Навіть на етапі підготовки роботи часто виникало питання: «Чи дійсно виправдано говорити про наявність саме «світової гібридної війни»?
На нашу думку, «так» - це більш ніж виправдано. Незважаючи на те, що для нас ключовою проблемою залишається протистояння російській агресії, але не помічати світової гібридної війни це все одно, що не помічати «слона у посудній лавці». Це дійсно нове глобальне міжнародне протистояння, яке з одного боку знищує чинний світовий порядок, а з іншого – формує новий, менш стабільний та більш хаотичний.
Міжнародна система, побудована на справедливих правилах і взаємній повазі до суверенітету, територіальної цілісності, на цінностях прав людини, демократії – все це отримало новий вектор руху в бік хаосу, де домінує право сильного. Тож гібридну війну можна й доцільно кваліфікувати як новітню форму глобального протистояння у сучасному безпековому довкіллі.
І ми не можемо закривати очі на те, що «гібридний» характер агресії поширюється на все нові арени протистояння. Це вже навіть не предмет для дискусій – це однозначний факт.
Тож коли ми кажемо про гібридну війну сьогодні, то маємо на увазі, що це відсутність чітко визначених часових горизонтів, тобто її неможливо зафіксувати у часі, як і визначити кінцевий термін завершення. Це ситуація, коли справжні цілі гібридної війни є нечіткими і не до кінця зрозумілими, це проблема великої кількості просторів, на яких йде протистояння.
Все це спричиняє масштабні конфлікти, які мають транснаціональний характер і важко піддаються локалізації. У своїй роботі ми згадуємо «ефект метелика», який найбільш точно описує характер розгортання «гібридних» трансформацій світу: від маленького конфлікту на віддаленому континенті, до кризи в країнах «золотого мільярду».
Очевидно, треба відповісти на питання: а що дасть ця книга для розуміння таких процесів? Адже переважна більшість з вас, шановні колеги, також досліджує проблематику гібридної війни.
По-перше, наш багатопрофільний склад Національного інституту стратегічних досліджень зробив справді комплексну роботу, розкривши одночасно військові, економічні, гуманітарні, інформаційні аспекти гібридної війни. По-друге, ми простежили це явище у динаміці, спробували зрозуміти його витоки, передумови, логіку розгортання гібридної агресії, реакцію потерпілої сторони, якою виступає в даному випадку Україна.
Але це не все. Сьогодні більшість досліджень з проблем гібридної війни зосереджені на констатації того, як агресія відбувалась та що нам робити. Ми ж хотіли побачити і те, як ми, як Україна змінились під час цієї агресії. Як змінилась наша економіка, наш сектор безпеки і оборони, які нові аспекти функціонування інформаційного, культурного простору з’явились. Усвідомлення цих змін, їх докладний опис – все це надзвичайно важливо для того, щоб адекватно формувати стратегії розвитку та протидії новим викликам гібридної війни.
Україна важкою ціною здобула унікальний досвід протистояння гібридній агресії. Наші уроки і наші висновки будуть корисними для світу, що вступає в епоху гібридних війн і гібридного миру. Один з головних уроків полягає в тому, що треба навчитися чітко ідентифікувати початок гібридної агресії.
Сьогодні в Європі й Америці продовжують сперечатися, чи веде Путін війну проти Заходу? Дехто на Заході говорить: «Ні, він просто напав на Україну за те, що вона насмілилась підписати Угоду про асоціацію з ЄС. Підтримує радикалів, спонсорує тероризм і провокує внутрішню політичну нестабільність в провідних країнах Європи. Бомбить Алеппо, втручається у вибори в США та погрожує застосуванням ядерної зброї. Але це ще не війна, і для того, щоб Путін міг зберегти обличчя, а Росія могла «встати з колін», треба зняти санкції і дозволити російським військовим потренуватися ще в якійсь країні Близького Сходу чи Північної Африки».
Ще раз скажу – так дехто думає і говорить на Заході. Але нерозуміння природи гібридної агресії призводить до геополітичної сліпоти. І це дуже небезпечно. Потрапивши в залежність від Газпрому, потім від кремлівських грошей, потім від російської пропаганди, наші європейські і деякі американські партнери воліють жити ілюзіями. А невидимі армії завдають їм тим часом одну поразку за іншою. І от вже тріщить по швах Європейський Союз, вбито клин у євроатлантичну солідарність, європейський і американський обиватель, наляканий терористами, мігрантами і економічними проблемами, шукає лише одного – щоб усе стало «добре», як раніше.
Ми теж довго залишалися сліпими до гібридної агресії РФ. Ми списували економічний тиск та інформаційну експансію на братерські почуття, а ультиматуми та провокації на запальну натуру нашого партнера.
Україна дала можливість господарювати у власному домі російському бізнесу, російським медіа, російським спецслужбам, продовжила базування Чорноморського флоту, прийняла продиктований з Москви закон про мови. Але це не вберегло нас від збройної агресії і спроби зруйнувати українську державність. Сьогодні ми бачимо, що Українські політики до останнього моменту мислили категоріями миру, хоча Путін вже давно почав мислити категоріями війни.
Тож наша книга є швидше «останнім попередженням» для всіх тих, хто продовжує вірити в ілюзію миру, хто не хоче бачити нової реальності ,якою є світова гібридна війна. Хто хоче вірити в те, що десь існує «добрий Путін».
Які ж висновки є головними для самої України?
Головним результатом трирічної боротьби з російською гібридною агресією стало те, що Україна довела свою цілковиту спроможність як держава, що здатна захистити свій суверенітет і політичну суб’єктність. Політична мета нашого гібридного противника наразі не досягнута. Але боротьба триває.
Економічна, фінансова, енергетична, транзитна залежність України від РФ не лише не забезпечила миру та безпеки, але і виявила критичну уразливість до гібридного шоку. Слабка диверсифікованість зовнішньої торгівлі України, її історична залежність від російських постачальників та споживачів у виробничих ланцюгах – чинники, що надали РФ можливість зробити торгівлю головною мішенню агресії проти України в економічній сфері. Вкрай слабким місцем залишається критична інфраструктура України. Останні події в Авдіївці це болісно продемонстрували.
Водночас гібридна агресія проти України створила імпульс для прискорення економічних і фінансових трансформацій та структурних зрушень: збільшився масштаб експортно-імпортних відносин з країнами ЄС, послабшали боргові «пута», розпочалося визволення з енергетичної «пастки».
Проте сьогодні на українському фронті світової гібридної війни ситуація залишається вкрай напруженою. Головний розрахунок противник робить на те, що політичні конфлікти і економічні проблеми підірвуть українську оборону зсередини, а наші союзники здадуть свої позиції Путіну. Можемо не сумніватись – Кремль готовий до цього і сподівається, що зможе нас ще і штовхнути в спину, якщо ми раптом опинимось біля умовної «прірви». Прірви, яку він сам для нас і готує. Я хочу щоб ніхто в цій залі навіть не сумнівався – ця війна буде довгою та складною. І супротивник не буде нам пробачати помилок.
Які сценарії може застосувати до нас Кремль вже найближчим часом?
Сценарій «Битва». Це може бути наступ збройних формувань з Донбасу, підтриманих російськими військами з усіх можливих напрямків.
Сценарій «Ультиматум». Це може бути ультиматум щодо федералізації і фактичної десуверенізації України.
Сценарій «Деградація». Третій варіант – перетворення України на «сіру зону», нічийну територію нестабільності і замороженого конфлікту, приречену на поступову деградацію.
Які з цих сценаріїв будуть реалізовані ми сьогодні не знаємо. Але маємо бути готовими то будь-якого з них.
Гібридна війна відкрила нам очі на реальність. Ми тверезо дивимося на речі і навчилися за красивими словами бачити прагматичні інтереси сторін конфлікту.
Цивілізована Європа, як і в часи Гітлера, намагається за будь-яку ціну уникнути конфлікту і залишитися в своєму комфортному невіданні. Америка, схоже, на деякий час абстрагується від своїх зовнішніх інтересів та зобов’язань і зосереджується на внутрішньому конфлікті. Тому головна наша ставка – це власні сили, наша рішучість і правда, яка озброїла нас знанням про себе і про ворога. Не можна допустити помилку Чехословаччини 38-го року.
На Заході все більше говорять про «втому від України». Насправді це – втома від війни. Війни, яка йде в Україні. І ми маємо розуміти, що така інфантильна ілюзія дійсно існує: мовляв, не буде України – не буде й війни. І що якщо пожертвувати чимось умовно «не значним» (наприклад Україною), то все стане знову добре. Про таку логіку «раціоналізованого боягуза» свого часу написав Фрідріх Дюренматт у своїй п’єсі «Візит старої дами». В одній зі своїх статей я вже проводив цю аналогію, але на жаль ситуація не змінюється. Зло вимагає принести йому жертву. І особливий цинізм ситуації полягає в тому, що добропорядні обивателі бувають готові принести цю жертву в ім’я лицемірного загального блага.
І під приводом такої часто лицемірної турботи про Україну нам пропонують різноманітні компроміси. Компроміси в лапках, бо інакше про них не скажеш. Назви цих компромісів постійно змінюються – починаючи з «формули Штайнмаєра» і закінчуючи різноманітними «ініціативами» несподіваного авторства та незрозумілого походження. Але зміст їх один і той самий – легалізація анексії Криму, легалізація маріонеткових режимів на окупованих територіях Донбасу, параліч центральної влади у Києві і блокування європейської і євроатлантичної інтеграції України.
Навзамін нам малюють заспокійливі перспективи про те, що тоді Росія, можливо, утримається від введення регулярної армії на підконтрольну нам територію. І буде продовжувати душити українську незалежність вже тільки дипломатичними, економічними та інформаційно-пропагандистськими засобами. І хоча Захід буде спостерігати це з почуттям глибокої стурбованості, але на бізнес із Путіним ця стурбованість не впливатиме.
Світ має усвідомити, що гібридна війна, це війна без переможців. Але перед нами стоять дуже конкретні і нагальні завдання зберігати єдність, розуміти цілі і засоби противника, зміцнювати дух і обороноздатність. Це ті завдання які забезпечать нам ефективне існування в цьому новому світі. Світі, який ми лише починаємо усвідомлювати.
***
Повний відеозапис прес-конференції доступний на сайті інформаційної агенції «Укрінформ» за посиланням: https://www.ukrinform.ua/rubric-presshall/2165780-svitova-gibridna-vijna-ukrainskij-front.html