Чи змінилася в Україні демографічна ситуація? Якими можуть бути економічні та політичні наслідки пандемії? На які вразливі соціальні групи наша держава має звернути особливу увагу у період карантину? Про це в ефірі програми «Печерські пагорби» радіостанції «Радіо НВ» і ток-шоу «Свобода слова Савіка Шустера» телеканалу «ТРК Україна» розповіла академік-секретар Відділення економіки НАН України, директор Інституту демографії та соціальних досліджень імені М.В. Птухи НАН України, член Президії НАН України академік Елла Лібанова. Пропонуємо вашій увазі головні тези, озвучені вченою.
Академік Елла Лібанова (фото: Радіо Свобода) |
Про переписи під час карантину, демографічну ситуацію та поведінкові зміни
«Те, що всеукраїнського перепису населення у 2020 році не буде, стало зрозуміло ще тоді, коли з державного бюджету на поточний рік прибрали видатки на нього. Крім того, власне переписові передує велика кількість підготовчої роботи. Та якщо до наступного держбюджету відповідні витрати буде закладено, то, гадаю, перепис можна буде провести наприкінці 2021 року.
Але погляньмо, що зробив Китай: перепис там відбувся саме під час карантину, бо карантин – це унікальна можливість застати всіх удома. Не треба розповідати, що це нібито становить небезпеку для переписувачів – вони можуть не заходити до приміщень або спілкуватися з респондентами крізь двері. При опитуванні не обов’язково дивитись один одному у вічі. У США теж зараз триває перепис: на всі адреси, за якими зареєстровані фізичні особи, було розіслано листи з персональними кодами (аналог електронного підпису). За допомогою цих кодів будь-який користувач може зареєструватися для заповнення анкети в режимі онлайн. Для мешканців великих міст і молоді – це, звичайно, вирішення проблеми. Особливо в період, коли чимало людей залишаються вдома і мають більше вільного часу, ніж зазвичай.
Із запровадженням карантину до України повернулося, вочевидь, понад 600-800 тис. громадян (за різними оцінками). Побільшало людей молодшого і середнього віку, а рівень старіння, відповідно, поліпшився, проте кардинально це не змінило демографічну ситуацію. Думаю, зараз нас близько 38 млн, як і стверджували в Уряді за результатами електронного оцінювання чисельності населення. Але вчені протестували не проти цієї цифри, а проти заміни повноцінного всеукраїнського перепису оцінкою чисельності. Згідно з даними, які оприлюднює Державна служба статистики України, народжуваність, схоже, стабілізувалася, хоча розраховувати на те, що українські родини почнуть народжувати в середньому по дві-три дитини, не варто – це дуже малоймовірно. Загалом, я цілком переконана в тому, що Держстат правильно фіксує кількість народжених і померлих, але погано визначається кількість тих, хто живе: ми не знаємо, скільки населення якого складу проживає на тій чи іншій території. Через це страждають усі відносні показники (а порівнювати можна виключно відносні показники). Заповнити прогалини може тільки повноцінний всеукраїнський перепис.
Це правда, що пандемія спричинила несподіваний соціальний експеримент, який, безумовно, потребує дослідження. Я очікую, що нею активно зацікавляться соціологи – здійснять зріз у настроях і поведінці населення (бо у нас, на жаль, бракує інформації, необхідної для серйозних досліджень у галузі соціальної психології). Якщо це відбудеться, то зараз їм доведеться попрацювати безкоштовно, а виконані обстеження на якийсь час ляжуть у шухляду, проте я абсолютно переконана в тому, що вже за рік вони будуть дуже затребуваними. Наразі ж говорити про якісь зміни зарано, адже немає відповідних досліджень.
Про Китай, наприклад, відомо, що, за офіційною статистикою, побільшало випадків сімейного насильства і розлучень. У нас за кілька тижнів карантину кількість розірваних шлюбів не зросте – тільки, якщо карантин не триватиме до пів року. Але цей період дійсно є доволі серйозним іспитом, особливо для родин, які мешкають у великих містах і, до того ж, на незначних житлових площах. А таких родин багато. Те, як зміняться взаємини між чоловіком й жінкою, залежить від їхнього «фундаменту»: щирі почуття, взаємна відданість і єдність, як правило, тільки зміцнюються в такі часи; якщо люди живуть разом з інших причин – риси, що були характерними для їхніх взаємин раніше, найімовірніше, посиляться.
Можна обґрунтовано припустити, що стануть тіснішими і суттєво поліпшаться взаємини між батьками і маленькими дітьми. Безперечно, це позитивний наслідок. Водночас, є сумніви щодо того, як позначиться на розвитку дітей молодшого шкільного віку дистанційне навчання, яке для старших школярів і студентів може бути корисним і доцільним. Крім того, що в такій ситуації робити батькам, які продовжують працювати не в дистанційному режимі – медикам, транспортникам, продавцям у продуктових магазинах та іншим? Відправити дітей до бабусь і дідусів – не найкраще і зовсім не розумне рішення. Чимало дітей не встигатимуть за навчальним процесом і не зрозуміло, як вони це потім надолужуватимуть. Думаю, наступний шкільний рік буде дуже важким для всіх. Коли, наприклад, шведи прийняли рішення відправити на карантин старших дітей, але не закривати дитячих садків і молодшої школи, вони саме цими міркуваннями й керувалися. Але у нас поки що іншого шляху немає.
Звісно, між візитом, наприклад, до перукаря і збереженням свого здоров’я будь-яка адекватна людина обере друге. Але є ще необхідні стоматологічні послуги, планові медичні огляди, обов’язкові для людей віком більше 40 років, котрі вже накопичили певний багаж захворювань, які варто лікувати; є потреба у взутті й одязі, особливо актуальна для маленьких дітей, які дуже швидко ростуть. На тривалу перспективу ми не готові відмовитися від вигод цивілізації – наприклад, не займатися спортом і фітнесом, не подорожувати (бодай Україною). Я також переконана, що, коли мине загроза, ми повернемося до традиції рукостискання на знак привітання. Та, водночас, набудемо й нових звичок – скажімо, частіше готуватимемо їжу власноруч».
Економічні ризики тривалого карантину
«У США карантин уже продовжили de facto до кінця травня. На цей час за кожним працівником збережено заробітну платню, соціальний пакет і так далі. Американські фахівці передбачають, що загалом карантин може тривати від трьох до дев’яти місяців. Ми на сьогодні не можемо сказати точно, скільки триватиме карантин в Україні, бо не відомо, коли саме у нас з’явився коронавірус, а тестування почалось із запізненням. Можна тільки робити певні припущення, спираючись на статистичні дані, згідно з якими смертність від грипу і пневмонії в нашій країні значно підвищилася вже у січні цього року (порівняно з минулорічним січнем). Звичайно, держава робить для убезпечення громадян усе, що необхідно, карантин – це дійсно найкращий засіб. Але мене дуже хвилює, чи вистачить українцям грошей до кінця карантину (якщо він триватиме до травневих свят – ми ще витримаємо, якщо дев’ять місяців – ні) і що може статися, коли людям почне бракувати засобів навіть на їжу (на півдні Італії, нагадаю, це призвело до погромів у магазинах), – наша фінансова подушка надто тонка.
Слід також розуміти, що українські заробітчани повернулися з-за кордону здебільшого до західного регіону, де переважає сфера послуг (зокрема туризм), яка нині зазнає великих збитків. Від ситуації, що склалася, найбільше страждають, звичайно, мікробізнес і малий бізнес: ясна річ, вони у жодній країні світу не становлять підґрунтя для економічного прориву, однак виконують надзвичайно важливу соціальну функцію – забезпечують зайнятість (а саме – створюють робочі місця для представників найбільш вразливих верств населення). Тому саме їм Уряд має допомогти в першу чергу. Середній бізнес, сподіваюся, зможе протриматися, великий бізнес втратить, але вистоїть. Зрештою, є ж різниця – не вистачає вам на хліб чи на кав’яр.
Потрібно терміново розробити виважену, ефективну стратегію державної політики в умовах економічної рецесії, яка є абсолютно неминучою, а для цього – з’ясувати наші «больові точки». Поки що влада недостатньо добре розуміє, як живе більшість українців. І дай Боже їй це зрозуміти. Інакше може трапитися другий 1917-й рік. І тоді байдуже, хто прийде до влади: якщо група, яка керується виключно революційною доцільністю, – життя нам не буде. При погіршенні ситуації нікого не врятують ані гроші олігархів, ані вілли на Сардинії, бо всі залишаються тут».
Характер має значення
«Чому в Німеччині такі обнадійливі показники захворюваності? Бо німці чітко дотримуються карантину. Якщо їх просять залишатися вдома або дотримуватися дистанції 1,5 м – вони виконуватимуть ці приписи. Я не стверджую, що це єдиний чинник, але він важливий і проявляється в усьому.
Українці, по-перше, є оптимістами, що тішить. Бо найгірше, що може статися за нинішньої ситуації, – це паніка. Переживши жах Голодомору і Чорнобиля, а також багато подій не біологічного, а соціального характеру (голодні 1980-ті і буремні 1990-ті), ми навчилися розраховувати не на державу, а на самих себе. Для України це безперечний плюс. Але наш оптимізм має й інший бік: ми часто ігноруємо правила і поради людей, до яких варто було б дослухатися. Наприклад, багато хто з нас уже після запровадження карантину гуляв у місцях великого скупчення людей, влаштовував людні застілля і пікніки, піддаючи небезпеці не лише своє, а й чуже життя та здоров’я. По-друге, українці, як не дивно, врівноважені. Ми не те щоб спокійні, але більш-менш адекватно реагуємо на критичні, стресові ситуації, пов’язані зі втратою звичного ритму життя, роботи, доходів».
Обриси постпандемічної політики
«Не вірю, що під час пандемії демократії занепадуть. Джина вже не запхати назад у пляшку – «вірус» демократії сильніший від коронавірусу. Не можу собі уявити, за якої ситуації американці чи європейці, котрі вже звикли до демократичного ладу і прихильні до нього, погодяться на авторитаризм або тоталітаризм. Французи, наприклад, самі жартують, що страйки – їхній національний вид спорту. Як не дивно, українці також прихильніші до демократії. Ми можемо говорити про необхідність сильної руки, яка прийде і наведе лад, але спробуйте цю сильну руку встановити – і подивимося, що відбуватиметься на вулицях. Що ж стосується популізму, то він, на жаль, не зникне. Не бачу, чому криза вчить більшість людей. Принаймні ознак змін у поглядах масового електорату поки що не спостерігається.
До речі, приклад найефективнішої, просто віртуозної боротьби з пандемією – саме демократична Корея. Їй вдалося досягти справді фантастичних результатів, нічого подібного не було в жодній іншій країні світу. Не коректно порівнювати її з Сінгапуром: усе-таки Сінгапур – це лише місто-держава, в Кореї виконано роботу зовсім іншого масштабу».
Перспективи реінтеграції окупованих Росією територій
«Я переконана, що у поверненні Донбасу та Криму головну роль відіграє економічна ситуація. Проблема окупованих територій, звісно, є українською проблемою, але розв’язати цю проблему може не Україна – потрібна зацікавленість іншої сторони. А сформуватися така зацікавленість може тільки тоді, коли Росія зрозуміє, що утримання окупованих українських територій їй не по кишені. В одному з інтерв’ю мене запитали, чого я хочу для України. Так от, я хочу нафти вартістю $ 50 за барель – і надовго. Коли припиниться російська допомога ОРДЛО, риторика тамтешньої самопроголошеної влади дуже швидко зміниться. З Кримом важче – там сильніша політична, а не економічна складова. Але питання ще й у тому, чи готова Україна пробачити все, що сталося. Ми мусимо це зробити, але я наразі не впевнена, що готові».
Докладніше слухайте за посиланнями: