|
Геннадій Єфіменко у статті описує події 1919 року, присвячені боротьбі за українську культуру і мову: «У серпні 1919-го центральні газети щойно організованої УКП(б) «Боротьба» та «Червоний стяг» опублікували «Пояснюючу записку до декрету про сприяння розвитку української культури». У ній йшлося про необхідність реального розв'язання одного з ключових питань революції – національного. Потреба розвитку української культури була пекучою. Характеризуючи тогочасну ситуацію Олександр Шумський, автор «Пояснюючої записки» (назва за газетою «Боротьба») до так і неухваленого декрету, наводив вражаючі цифри: «Утворилась тяжка інерція, що надзвичайно краснорічиво з'ясовується в цифрах взаємовідношення людности та середніх шкіл України - на 77,1% української людности припадає 121 шкіл, на 12,6% російської людности - 950 шкіл, иншими словами - 10,8% всіх середній шкіл припадає на долю всієї корінної людности та 84,7% на долю російської людности». З огляду на наведений нижче приклад (див. фото) ставлення до написаних українською мовою книг та покарання шомполами за їхнє використання сподіватися на покращення становища не доводилося. Саме такого роду випадки, які, по суті, були типовими для того часу, спонукали боротьбистів до спроби законодавчо закріпити певні права чи навіть переваги української культури».
«Червоний стяг», 31 липня 1919-го |
Відповідно, у декреті обґрунтовувалась необхідність навчання українською мовою: «Одним із ключових положень пропонованого О. Шумським декрету було директивне переведення на українську мову навчання шкіл «в місцевостях, де переважає українська людність». Видання такого законодавчого акту мало, за думкою його ініціаторів, перевести національне питання із політичної площини в культурну, оскільки «несвідомі революціонери» на місцях через переважну російськомовність владної номенклатури нерідко закривали навчальні заклади з українською мовою викладання. Тобто, як зауважував Ю. Лизун з Харківщини, «розв'язували» національне питання «просто розносячи здобутки української національної культури на тріски»».
Більшовики не допустили ухвалення декрету, апелюючи, зокрема, до тези про те, що цей декрет «може тільки розпалити страсти в націоналістів». Це не відповідало початковій політиці, адже від часу створення Тимчасового робітничо-селянського уряду України (28 листопада 1918-го) більшовики прикривались гаслом про відновлення української радянської державності. Тим не менш, «Вже у лютому з'ясувалося, що робити українську державною чи хоча б однією з державних мов, або бодай якось підвищувати її формальний статус більшовики не збираються. І це попри передану 20 лютого Йосифом Сталіним пораду Кремля піти на поступки боротьбистам та дозволити обидві мови –російську та українську – як державні. Вже через тиждень ЦК КП(б)У вирішив проігнорувати цю рекомендацію: «В питанні про мову, відносин між Росією та Україною і т. ін. жодних поступок у.с.р (тобто «українським есерам» – саме така була формальна назва боротьбистів) за жодних обставин не робити». (…) Для ігнорування культурних потреб українців були й інші суб'єктивні підстави. На відміну від першої спроби захоплення України, тепер знання української мови чи українське походження не були критерієм відбору для діячів, яких Кремль спрямовував до України. У своїй масі новоявлені владні номенклатурники не були знайомі ні з українською мовою та культурою, ні з побутом та життєвим укладом українців».
Не кращим було ставлення до української культури і серед більшовистської бюрократії: «Якщо нагорі лише відмовлялися ухвалювати рішення про сприяння розвитку української культури, то на місцях серед компартійної та радянської номенклатури було поширеним ставлення до української мови та культури як до буржуазної. (…) Так, голова ВУЦВК Григорій Петровський у пресі доволі необережно відзначив, що українство підтримується куркулями та пройдисвітами. Але справді знаковим стало висловлювання голови українського Раднаркому Х. Раковського про потребу диктатури російської культури. Воно пролунало 6 серпня 1919-го на засіданні ВУВЦК у відповідь на слова з доповіді Олександра Шумського з приводу утворення Української комуністичної партії (боротьбистів). (…) У зафіксованій стенограмі засідання ВУЦВК йдеться про диктатуру російської культури. З її перегляду стає зрозуміло, що Раковський пояснює потребу такої диктатури – мовляв, це зумовлено необхідністю надавати переваги міським робітникам, які у більшості є росіянами. Та й прокомуністична інтелігенція теж є переважно російською. Мало того, прихильність до української культури Раковський, по суті, прирівняв до контрреволюційності. І про це жодна газета чомусь не повідомила».
Скан із стенограми засідання ВУЦВ від 6 серпня 1919 р. З архівних документів |
Автор статті зауважує: «Головною «контрреволюцією» на той час були масові селянські (за більшовицькою термінологією – «куркульські») повстання, які нерідко проходили під українськими національними гаслами. Тому наполягання на українській мові і навіть об'єднання двох радянських українських партій в УКП(б) більшовицькими керманичами України часом розглядалося як «несвідомий відгук на куркульські виступи» чи то навіть як завуальована її підтримка. Реально ж одним із «свідомих» відгуків на здійснювану більшовиками політику, в тому числі, і в мовно-культурній сфері, можна назвати масове дезертирство з лав Червоної армії. З ним намагалися боротися і погрозами, і амністіями, і агітаціями, але марно. Слова зі згаданої відповіді Раковського Шумському дали багатий матеріал боротьбистам для формування заклику раз і назавжди відмовитись від ідеї «диктатури російської культури», яку проголосив Раковський. Це гасло-заклик широко використовувалося ними наприкінці 1919 – початку 1920 року. У переданих В. Леніну 19 листопада 1919-го «тезах з українського питання» Х. Раковський визнав: «Лозунг «самостійної української держави» став знову популярним і під ним пройшла уся боротьба проти нас на Україні. Недбале наше ставлення до національного питання, наша свідома чи несвідома русифікаторська політика на Україні посилила цей рух». Більшовики змогли вивчити «український» урок: формальне ставлення до української мови вже у листопаді-грудні кардинально змінилось».
Із повним текстом статті можна ознайомитись за посиланням:
http://www.dsnews.ua/nasha_revolyutsiya_1917/-nezdorovaya-natsionalnaya-otryzhka-yak-ukrayinska-kultura-13082019200000
За інформацією Інституту історії України НАН України