Учений пояснює, як прищепити дітям відсутність страху перед плазунами: «Взагалі-то, відсутність страху перед зміями й іншими плазунами закладається у нас з дитинства. Як батьки поводять себе по відношенню до цих тварин, так і їхня дитина буде себе поводити. Якщо ж, наприклад, дорослі, побачивши ящірку, змію хрестяться і починають несамовито молитися (в деяких регіонах мені доводилося і таке спостерігати!) то, звісно, сприйняття цих тварин буде відповідним. Якщо ж дитину змалку привчають, мовляв, дивись, це змія, яка нічого страшного тобі не заподіє, якщо ти не будеш нахабніти і втручатися в її особистий простір і не становитимеш для неї будь-якої загрози, то не буде і страху».
Люди бояться змій і їх остерігаються, але Олексій Марущак пояснює, що це ми – найбільша загроза для плазунів: «Людина боїться того, чого не розуміє, це інстинкт. І її перша реакція – або втекти, або, якщо об’єкт значно менший, напасти та прогнати, можливо вбити. Потрібно розуміти, що це ми, люди, винні, що нищимо природне середовище існування плазунів, освоюючи його. А потім на «завойованих» територіях змушені зустрічатися з дезорієнтованими тваринами. Наприклад, гадюки люблять зволожені території – заболочені місцевості, низини тощо. Люди ж їх активно осушують та «заселяють» дачними ділянками, господарством, різними культурами. Звісно, змії витісняються або на невеликі клаптики, де ще залишилася дика природа, або на ті самі дачні ділянки. Діватися їм нікуди, тому й виходить, що люди частіше з ними перетинаються, вважаючи що це змій чомусь побільшало».
Перебуваючи на природі, людина в будь-якому випадку має хоча б трохи розрізняти отруйних і агресивних змій: «У деяких наших видів є цілий арсенал захисних прийомів, якими вони відлякують потенційну небезпеку. От вужі, наприклад, випускають дуже смердючу рідину, прикидаються мертвими або починають вдавати з себе гадюку, скручуватися, як це робить вона, робити якісь випади, тікати, але тим не менш, самі тварини безпечні. Укус нашої української гадюки не може бути смертельним, хіба що, коли припаде на область шиї, але це малоймовірно. Взагалі ж, коли укусила гадюка, важливо багато пити, щоб з потом і сечею метаболіти від розпаду отрути виводились якомога швидше. Слід не панікувати, менше рухатися для того, щоб отрута повільніше розносилася кровотоком. Місцеві тканини, що постраждали від укусу, реагують найбільше. Частіш за все на місці укусу виникають синці, які можуть сходити декілька тижнів. Але тим не менш, людина все одно залишиться жива навіть без введення сироватки. Але навіть якщо тварина не вприснула отруту, рану все одно треба обробити перекисом водню чи спиртовим розчином, щоб не було зараження. Якщо бачите змію, просто залиште її в спокої, нехай собі повзе у своїх справах, ви їй не цікаві ні як харчовий об’єкт, ні як потенційний ворог. А багато людей одразу починають ловити та вбивають бідну тварину. Це дикунство!».
Олексій Марущак також розповів, як змінюється «царство» змій та рептилій в Україні під дією антропогенного фактору: «Ми з моєю науковою керівницею Оксаною Некрасовою якраз займаємося кліматичним моделюванням таких змін в Україні і, відповідно, змінами розповсюдження різних видів амфібій та рептилій. Ті види, що у нас живуть на півдні, у степовому регіоні, в принципі почувають себе ще достатньо непогано. Вони розселяються далі на північ, як от жовточеревий полоз. Цей вид вже знаходили значно північніше за його попередньо відомі північні межі ареалу. На Волині ропуха очеретяна вже занесена до Червоної книги України, бо її надзвичайно мало. А ще хочемо внести до книги тритона гребінчастого, бо вчені все рідше і рідше зустрічають його в природному середовищі. А все через те, що через діяльність людини це середовище стрімко руйнується - осушуються болота, вирубуються ліси. Тваринам просто немає де розмножуватися. Але при цьому в Україні з’явилася червоновуха черепаха, якої тут ніколи не було. Усе через те, що люди, що тримали їх в неволі, випускали, награвшись, і оскільки тепер клімат дещо потеплішав, то ця черепаха навіть стала непогано зимувати. А з Румунії до нас зайшов іще один вид плазунів - ящірка стінна, або Podarcis muralis, яка зараз розселяється на півдні Одеської області. Тобто відбувається природна міграція: одних видів меншає, інші з’являються».
Також учений нещодавно відвідав конференцію з герпетокультури в Каліфорнії (США) і пояснив читачам, що таке герпетокультура: «Наука герпетологія досліджує тварин в їхньому природному середовищі існування. Але вже так історично сталося, що рептилії стали частиною тераріумістики, тобто напряму, коли люди тримають у себе вдома змій, черепах, ящірок, геконів, хамелеонів, жаб та інших тварин. Дуже багато наукових установ, особливо в Україні, не мають можливості і місця для того, щоб утримувати цих тварин для розмноження в неволі. Герпетокультура задовольняє як потреби ринку домашніх екзотичних тварин, так і науки, що їх вивчає. Зараз це ціла індустрія, яка пов’язана, по-перше, з розвитком устаткування для утримання рептилій в неволі, по-друге, створенням резервних популяцій в неволі, чим займаються, власне, наші зоопарки. Створення резервних популяцій в неволі потрібно для того, щоб якщо ця популяція раптом почне зникати в дикій природі, її могли або підсилити розведеними в неволі тваринами, або відновити з нуля. Таких випадків є безліч, особливо з амфібіями. В 2009 році у світі був сплеск страшної хвороби хітридіомікозу, коли амфібії гинули цілими популяціями від грибка, колонії якого на тілі тварини унеможливлювали шкірне дихання. І тільки завдяки герпетокультурі популяції багатьох видів вдалося відновити. А наразі з нинішніми темпами урбанізації і знищення природних середовищ існування тварин, герпетокультура, на мою думку, є одним з найбільш дієвих способів їх збереження. Тому я не поділяю погляди зоозахисників, які вважають, що зоопарки або бридингові центри, наприклад, нам не потрібні. Окрім природоохоронної складової, герпетокультура має ще й важливу екоосвітню складову, як я це побачив у Каліфорнії. Тут багато людей тримають у себе хамелеонів, змій, розмножують їх, діляться досвідом, організовують відповідні форуми та проводять конференції. Це настільки поширено і природно, як у нас, мабуть, рибалка чи тихе полювання».
Із повним текстом інтерв’ю можна ознайомитись за посиланням:
https://www.ukrinform.ua/rubric-culture/2763649-oleksij-marusak-gerpetolog.html
За інформацією інформаційного агентства «Укрінформ»